Так минулого тижня Президент України Володимир Зеленський пояснив призначення генерал-майора Євгенія Хмари тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони. Євгеній Хмара —…
955 років тому, 7 листопада 1068 року, руське військо на чолі з чернігівським князем Святославом Ярославичем здобуло блискучу перемогу над половцями у битві на річці Снов поблизу міста Сновськ (в районі сучасного містечка Седнів) на Чернігівщині. Літопис свідчить, що посилена чернігівськими ополченцями князівська дружина учетверо поступалася ворогові числом, однак змогла перемогти завдяки рішучим і злагодженим діям.
Перемога над ворогом, сили якого значно переважали, була для чернігівців тим важчою, що близько двох місяців тому руське військо зазнало нищівної поразки від половців на річці Альті. Тоді, намагаючись відбити перший великий напад цих тюркомовних кочовиків на Русь, троє синів Ярослава Мудрого — київський князь Ізяслав Ярославич, чернігівський князь Святослав Ярославич і переяславський князь Всеволод Ярославич — спільно виступили проти нового ворога, який плюндрував Переяславську землю і загрожував також Київщині та Чернігівщині.
Прийшли іноплемінники на Руську землю, половці многі. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на [річку] Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив Бог на нас поганих, і побігли руські князі, і перемогли половці. (Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Леоніда Махновця)).
Свідчення про нічну битву на Альті вкрай скупі, однак не лишають сумнівів у болючій поразці руських військ. Для літописця вона стала приводом написати розлоге повчання про те, що «наводить бог у гніві своєму іноплемінників на землю» як кару за гріхи людські, тому слід покаятися й на майбутнє утриматися від зла і навернутися до добра.
Завдавши руським військам поразки, половці продовжили плюндрувати землі Переяславщини, а також рушили на Київщину та Чернігівщину. Князі тим часом сховались за міськими мурами — Ізяслав і Всеволод у Києві, Святослав у Чернігові. Невдоволені поразкою та розоренням землі київські городяни зібрали віче, яке звернулось до князя Ізяслава Ярославича з вимогою надати зброю і коней, щоб дати відсіч половцям.
Коли ж Ізяслав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торговищі, і сказали, пославши [послів] до князя: «Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб’ємося з ними». (Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Леоніда Махновця)).
Ізяслав, однак, охочим зброю не надав, бо боявся озброювати міську чернь. У відповідь кияни звільнили з в’язниці та посадили на престол князя Всеслава Полоцького, а Ізяслав Ярославич мусив утікати зі столиці. Кияни, як бачимо, були готові пробачити своєму князеві поразку, однак не стерпіли боягузтва перед ворожою загрозою і відмови надати зброю для оборони рідної землі.
Інакше діяв Святослав Ярославич у Чернігові. Коли половці, грабуючи Чернігівську землю, дісталися околиць міста і почали палити села поблизу міських стін, князь не побоявся посилити дружину ополченцями з-поміж містян і рішуче виступи назустріч ворогові до містечка Сновська.
Після цього ж половці пустошили по землі Руській, а Святослав тоді був у Чернігові. І коли половці пустошили [вже] довкола Чернігова, то Святослав, зібравши дружину і трохи їх, [чернігівців], вийшов на них, [половців], до [города] Сновська. Та побачили половці, що йде військо, і приготувалися [стати] насупроти. А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: «Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітися!» І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. (Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Леоніда Махновця)).
Опис битви на річці Снов у літописі такий само скупий на деталі, як і повідомлення про попередню битву з половцями на Альті. Відомо хіба що про чотирикратну перевагу ворога в чисельності (12 тисяч кочовиків проти 3 тисяч чернігівців), участь у битві чернігівського ополчення («зібравши дружину і трохи їх», себто містян Чернігова), надихаюче мотиваційне звернення Святослава Ярославича до дружини («Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітися!») і навальну таранну кінну атаку руського війська, яку, судячи з усього, описано словами «і вдарили вони в коні».
Поразка половців була катастрофічною — більшість кочовиків загинули у битві чи під час утечі, потопившись у річці Снов. У полон потрапив половецький хан Шарукан. Нечисленні рештки ворожих загонів стрімко відступили за межі Чернігівського, Київського та Переяславського князівств, а Святослав Ярославич переможно повернувся до Чернігова.
І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав. (Літопис Руський за Іпатським списком (переклад Леоніда Махновця)
Навіть якщо припустити, що літописець дещо (нехай навіть удвічі) завищив чисельність половців, все одно зрозуміло, що перевага була не на боці чернігівців. Однак численна, але погано озброєна і, ймовірно, погано керована з єдиного центру легка кіннота кочовиків не могла протистояти важкоозброєним руським кіннотникам князівської дружини, посиленим чернігівськими ополченцями. Програвали половці й у мотивації — якщо чернігівці боронили рідну землю і власні домівки, то нападники прагнули лише зберегти вже награбоване і продовжити безкарно грабувати.
читайте також:
Перемога чернігівців над половцями на Снові — перша зафіксована в історичних джерелах перемога русичів над половцями. Вона засвідчила, що руські воїни спроможні бити кочовиків не числом, а умінням завдяки перевазі у мотивації у захисті рідної землі, рішучим діям та, вочевидь, кращій зброї та вдалим тактичним рішенням під час битви. Важливу роль, ймовірно, зіграла також готовність Святослава Ярославича спертися не лише на сили князівської дружини, але й звернутися за допомогою й озброїти містян Чернігова.
