У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Сьогодні, третього листопада, українська армія відзначає День ракетних військ та артилерії. Одним із їхніх представників, які боронять нині нашу державу, є старший сержант на позивний «Лісник», командир бойової машини — ракетної системи залпового вогню БМ-21 «Град».
Чоловік родом з Донеччини, із села, що в Мар’їнському районі. До початку російського вторгнення працював у міліції та жив у Донецьку. Після окупації міста у 2014 році переїхав до Маріуполя, де продовжував виконувати завдання відповідної специфіки: ніс службу на блокпостах, виявляв ворожі елементи в Дебальцевому та Авдіївці. Після завершення служби в правоохоронних органах у 2016 році долучився до лав ЗСУ.
Обставини привели «Лісника» в підрозділ реактивної артилерії, що в подальшому визначило його бойовий шлях артилериста. Протягом трьох років він разом з побратимами «палив землю» під ногами окупантів, зі свого «Граду» підрозділ «Лісника» робив рашистам «каміння з неба», як вони завжди хотіли. А коли завершився термін його першого контракту у 2019 році, чоловік разом з родиною переїхав в Одесу. Та на цьому його служба не завершилась. «Лісник» підписав новий контракт і продовжив службу в 35-й окремій бригаді морської піхоти.
Під час широкомасштабного вторгнення спочатку він виконував бойові завдання на південному напрямку, а саме: обороняв узбережжя Одещини, витісняв окупанта з Миколаївщини та визволяв правобережжя Херсонщини.
Але, мабуть, найцікавіший момент у його послужному списку — це ураження ворожого корабля. Доти в історії не було зафіксовано випадку, коли з реактивної системи залпового вогню вдалось влучити в рухоме судно, але високий професіоналізм розрахунку та дрібка удачі дозволила принаймні пошкодити ворожий плавзасіб.
У результаті операції вдалось заманити вороже «корито» в зону ураження бойових машин морпіхів, де вони і вполювали свою здобич.
— Це було 7 березня 2022 року. Ніч, видимість нульова, навелись по координатах, що нам повідомив старший офіцер батареї, і почали працювати. Побачили, як щось горить на воді. Виходить, що відпрацювали вдало. Враження були неймовірні, аж азарт прокинувся. Ми це змогли! — усміхаючись пригадує «Лісник».
Отже, факт залишається фактом: українська артилерія здатна влучно вказувати напрямок руху російським воєнним кораблям.
Про війну чоловік розповідає невимушено — просто і по-людськи, не дуже вдаючись в деталі.
— Якщо порівнювати з АТО та ООС, працювати нині важче. Ворог спритний. Іноді навіть не встигаємо згортатись, так з міномета шлють відповідь, — говорить захисник.
«Лісник» розповів, що ситуації бували різні, одного разу навіть потрапили в оточення на Миколаївщині, та з боєм вдалось вийти неушкодженими. Після звільнення Херсонщини морпіхи-артилеристи відбули на Донбас надсилати «подаруночки» загарбникам: спочатку Вугледарський напрямок, потім Мар’їнський, Авдіївський. Пізніше реактивники 35-ї бригади брали участь у звільненні населених пунктів вздовж річки Мокрі Яли та інших на Запорізькому напрямку.
«Лісник» каже, що йому сумно та боляче дивитись на свій рідний край у тому стані, до якого його довели окупанти, адже все його життя та всі спогади перетворились на пил. Окупанти знищили будинки його рідних, а молодший брат загинув від обстрілів.
Мар’їнка стерта з лиця землі — міста більше просто не існує. Але попри сум у чоловіка є жага помсти — знищити якомога більше окупантів, байдуже де та як. Тому «мир» на умовах росії йому не потрібен — тільки перемога.
Фото з особистого архіву героя
