У Білгород-Дністровському на Одещині суд виніс вирок місцевому жителю, якого обвинувачували у перешкоджанні діяльності Збройних Сил України під час воєнного стану. Чоловік адміністрував…
Усі поважають танкістів. Коли ми їдемо дорогою, з нами вітаються, руками махають, — розповідає Денис. Він — навідник-оператор танка Т-72.
— Чому піхота рада бачити танки поруч із собою? Напевно, тому, що ми стріляємо швидко і точно. Ворогу важко зреагувати. Постріл, мить і «приліт», — розповідає він.
Денис — киянин. У 2015 році брав участь в антитерористичній операції. Каже, що у 2022 році також не міг залишитися осторонь, і знову прийшов у ЗСУ захищати свою країну. Вже майже рік служить у танковому взводі окремої механізованої бригади.
— Стріляємо на 5 кілометрів і влучаємо. Певні снаряди можемо і на 8 кілометрів «надіслати» адресно ворогу. Робота навідника-оператора на перший погляд складна, але якщо добре все вивчити, то нічого надзвичайного у цьому нема, — розповідає він. — За можливості постійно тренуємося. Відпрацьовуємо різні вправи: «вісімки», «танкові каруселі». Екіпаж злагоджений. Ми разом тренувалися в навчальному центрі. Тепер разом воюємо.
Командує цим танковим взводом Андрій. Йому 53 роки. Він старший лейтенант. Танкістів свого взводу Андрій вважає дітьми.
— Бо більшість із них за віком годяться мені в діти. Таке у мене й ставлення до хлопців — як до рідних дітей, — розповідає командир. — У взводі багато молодих чоловіків. Та вони досвідчені й сильні танкісти. Дехто з них — з тимчасово окупованих територій. Вони знають, що таке «русскій мір». Люди в моєму взводі дуже вмотивовані, вони розуміють, що робити на війні.
Вдома Андрія чекає велика родина — дружина і четверо дітей.
— Я батько трьох доньок і сина. Йому лише 5 років. Скучаю за родиною дуже, — каже він. — Перемога для мене — вибити окупантів і повернутися додому. Я живу у Кривому Розі.
Андрій прийшов у ЗСУ по мобілізації.
— Колись давно я навчався на військовій кафедрі, тож був офіцером запасу. Після призову пройшов курси перепідготовки і підвищення кваліфікації в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчали нас дуже інтенсивно, відчув себе курсантом, — розповідає командир взводу. — Викладачі та інструктори старалися на повну. Це вже новий підхід до навчання, з новими баченням і методиками. Дізнався багато корисного і потрібного. Для мого віку це навчання, може, й важкувате було, але знання того варті. Після випуску став командиром взводу, до якого відразу прибули екіпажі і танки. Свою техніку ми обкатали і пристріляли на полігоні.
На озброєнні взводу — три танки Т-72. Вони прибули до бригади з-за кордону. Їх танкістам передала одна з європейських країн.
— Така підтримка надихає. Це неймовірно, коли люди переймаються твоєю бідою і хочуть тобі допомогти. Видно, що ці бойові машини наші друзі ретельно готували. Все справне, нові модернізовані приціли, монітори. Все укомплектовано. Ці танки нам просто подарували, хоча вони коштують величезних грошей, — каже Андрій.
На одному з танків навіть було написано побажання для танкістів.
— Маркером на стволі були написані добрі слова, — каже навідник танка Денис. — Відчувається, що це було зроблено від душі. Це дуже добре знати, що ми маємо друзів, які готові нам так допомогти. Я та всі танкісти бригади щиро дякуємо людям, які передали нам бойові машини. Ці танки допомагають нам воювати і перемагати окупантів.
Фото і відео автора
