ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Усна історія незавершеної війни це насамперед питання етики й методології — Гелінада Грінченко

Інтерв`ю
Прочитаєте за: 12 хв. 18 Жовтня 2023, 17:41
Ukrainians. Patriot of ukraine. Ukrainian people. support concept. . Ukrainians seamless pattern. Pray for Ukraine background. theme of patriotism. volunteer movement 2022. volunteering concept. unity of the nation.

Нещодавно у Києві відбувся перший після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації «Форум усної історії України», на якому йшлося про фіксацію, збереження, осмислення і представлення досвідів російсько-української війни засобами усної історії. За підсумками форуму про перспективи, проблеми і навіть небезпеки, які чекають на дослідників під час вивчення сучасної агресії росії проти України методами усної історії, кореспонденту АрміяInform розповіла співголова Української асоціації усної історії, докторка історичних наук, гостьова дослідниця в університеті Вупперталя (Німеччина) Гелінада Грінченко.

Гелінада Грінченко

— Днями в Києві відбувся великий «Форум усної історії України», який позиціювався як масштабна зустріч у тих, хто зараз працює в цій царині в Україні для налагодження контактів та певного обміну досвідом. Яку роль відіграє усна історія як напрям історичних студій, як метод фіксації, опрацювання, передачі, збереження і представлення, позиціювання інформації в тому, щоб вивчити досвід російсько-української війни — як від 2014 року, так і від 2022 року?

— На сьогодні усна історія — це справді найпопулярніший метод фіксації досвідів війни. Однак слід розуміти, що говорячи про усну історію як певний запис оповіді у вигляді інтерв’ю та усну історію як науковий напрям, ми говоримо про різні речі. Те, що відбувається сьогодні, до усної історії як до наукового методу має опосередкований і зазвичай дуже віддалений стосунок. Це швидше документування, фіксація свідчень, запис розповідей, однак переважно зовсім не усна історія як науковий напрям з відповідним дослідницькими методиками та принципами.

Те, що зараз називають усною історією — це документування та фіксація свідчень, а не науковий метод

Коли ми говоримо про метод усної історії, то ми говоримо про дослідження минулих подій. Про ті події, які відійшли до вже завершеного історичного минулого. Це таке минуле, щодо якого вже здійснені певні історичні й історіографічні інтерпретації, таке минуле, яке вже осмислене, описане, проговорене, відрефлектоване. І тільки тоді до нього звертаються дослідники усної історії. Те, що відбувається сьогодні — це все, що завгодно, але не метод усної історії.

— Чи можна вважати те, що зараз українські дослідники — історики, журналісти, громадські активісти — здійснюють принаймні первинний збір матеріалів для майбутніх досліджень з усної історії?

— Так можна вважати, але, знов-таки, все залежить від того, хто, як, з якою мірою підготовки, з якою мірою відповідальності ставиться до того, що він фіксує, як він це зберігає, і як він це розповсюджує. Йдеться про всі чотири основні компоненти наукового напрямку усної історії, починаючи від формулювання теми дослідження, підготовки і проведення самого інтерв’ю, опрацювання цього інтерв’ю, його зберігання і нарешті його виведення в публічне поле. Щодо всього цього зараз є чимало питань і критичних зауважень, якщо дивитися на те, як це зараз відбувається.

Тобто як первинна фіксація, те, що, робиться, це дуже добре. Інша річ, і я дуже цього боюся, що ми потім не будемо знати і розуміти, що з цими записами робити. Тому що дуже часто, коли хтось виходить в поле для збору свідчень, він йде і пише інтерв’ю не бувши до цього належним чином підготовленими, як того потребує наукове знання. Також можна бачити, що відбувається відразу і фіксація, й оприлюднення. І між цими двома моментами часто немає належної аналітичної роботи.

Усна історія (не)подоланого минулого: подія — наратив — інтерпретація / Упорядниця Гелінада Грінченко. Харків, 2016.

Склалася ситуація, коли взято термін з наукового дискурсу — «усна історія». І цей термін зараз набув такого неймовірного поширення, що я навіть не знаю, чи вдасться розтлумачити широкому загалу, що є усна історія як науковий напрямок зі своєю методологією, науковим апаратом і традицією, і є певна ініціатива з документування особистих історій сучасної війни, що виникла під час війни і на сьогодні ще тільки напрацьовує відповідний інструментарій. Це і громадська ініціатива, і журналістика, і юридична фіксація злочинів, і мистецьке опрацювання чужих досвідів та історій. Всі вони так чи інакше послуговуються одним і тим само терміном, але майже ніколи не збігаються, бо всі ті настанови, які випрацьовувала усна історія як метод наукового дослідження, зовсім по-новому застосовуються в названих практиках.

Усноісторичне дослідження має суворо дотримуватись наукових та етичних стандартів

Збір, фіксація, зберігання й оприлюднення свідчень відбуваються далеко не завжди відрефлектовано, не завжди відповідально, і головне, що для мене найболючіше, не завжди етично. Етика — це те, що повністю просякає усноісторичне дослідження. Від формулювання теми до винесення результатів дослідження в науковий чи публічний простір. Етичні моменти зараз порушуються чи не враховуються, відбувається недотримання цих етичних моментів майже всюди. І, що характерно — не зі зла, не з того, що людина хоче щось зробити погано, зовсім ні — просто не вистачає знання про усну історію.

Бо спочатку все ж таки треба було б щось прочитати, в когось проконсультуватися, а потім вже йти записувати свідчення, брати інтерв’ю. Якщо хочеться насправді претендувати на певну науковість, на певну архівну колекцію, то це необхідно зробити. Якщо ж не хочеться на це претендувати, якщо це, наприклад, журналістське інтерв’ю, то, будь ласка, не називайте це усною історією, назвіть якось інакше.

— Саме в цьому ключі буде моє наступне питання. Під час присутності на «Форумі усної історії України» з тих доповідей, з тих панельних дискусій, які я чув, йшлося радше про адвокацію інтересів України, про документування особистих історій, про фіксацію воєнних злочинів, про психологічну допомогу жертвам тощо. Тобто це все звучало набагато частіше і в переважній більшості виступів, ніж саме наукове дослідження. Чи не заступають всі ці, безумовно важливі сфери, власне наукову усну історію, чи не призведе це до того, що усна історія як науковий напрямок поміж ним загубиться?

— Як на мене, використання терміну «усна історія» під час форуму було, напевно, не дуже коректним. Це дійсно документування, це громадська ініціатива, це, ви правильно сказали, адвокація інтересів України, фіксація досвідів, надання голосу тим, хто хоче поділитися своїм болем, своєю трагедією, переживаннями, певними рефлексіями тощо. Але до науки, до усної історії, як такої, мають стосунок дуже мало ініціатив із тих, про які ми чули.

Інша річ, що згодом усні історики, чи історики загалом, історики з публічної історії, будуть аналізувати цей форум як історіографічне явище. Він дуже цікавий, якщо його аналізувати як певну подію, яка мала певну претензію, певну інтенцію. Ця подія акумулювала інтерес до запису свідчень війни, по-перше, і, по-друге, представила дуже багато надзвичайно цікавих ініціатив. Це дуже добре, і якщо зрештою терміном «усна історія» остаточно почнуть позначати поле всіх цих ініціатив, то, значить, такою є доля поняття «усна історія». Але мені все ж хотілося б, і я б навіть наполягала на цьому розрізненні — є наукове збирання, наукова фіксація і є популярна, громадська, публічна, яка завгодно ініціатива, і це трохи інша річ.

Reclaiming the Personal: Oral History in Post-Socialist Europe / Ed. N. Khanenko-Friesen and G. Grinchenko (University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division, 2015)

— Припустімо, усна історія залишиться і науковим терміном, й окремим науковим напрямком. З якими проблемами зіткнуться усні історики, обробляючи оцей величезний масив даних, який зібраний активістами, які часто не розуміють, як правильно їх збирати, як правильно їх фіксувати, як правильно їх зберігати. Чи можна буде використовувати цей зібраний матеріал? Чи доведеться від нього відмовитися взагалі?

— Надзвичайно цікаве питання. Насправді якщо дуже критично до цього ставитися, виходячи з сьогоднішніх позицій ще не розробленого, не відпрацьованого і методологічно не обґрунтованого нового псевдоусноісторичного методу, я б сказала, що працювати із зібраним матеріалом буде дуже важко. Бо мені буде складно зрозуміти, скажімо, наукову мету, з якою записувався той чи інший спогад, якщо відсутня необхідна супровідна документація, яка існує в кожному усноісторичному проєкті. Мені буде важко зрозуміти щирість чи особливості розповіді, якщо я буду, наприклад, знати, що за це інтерв’ю людина щось отримувала. А люди отримували, ми знаємо ці практики, коли свідчення обмінювались на щось, на матеріальну чи нематеріальну якусь допомогу, чи якийсь ресурс.

Ми фіксуємо усну історію незавершеного минулого

Усе це перше, що спадає на думку. Далі слід з’ясувати, чи існував розроблений завчасно питальник? Якою була попередня наукова обізнаність чи — якщо хочете, загальнолюдська зануреність у досліджувану проблему? Чи цього всього взагалі не було і йшлося про фіксацію по гарячих слідах вражень та емоцій, особливо в перші тижні, в перші місяці війни? А вже потім йшло «підтасовування» обґрунтування та пояснення. Далі, оці «гарячі сліди» — їх дуже добре фіксувати, коли подія завершена. Після Другої світової війни, коли вона була завершена й усім було зрозуміло, що війни немає, тоді певні свідчення про насилля, переслідування, окупацію — про що завгодно, що писалося по цих гарячих слідах, писалося вже по завершенні події. Зараз же ми фіксуємо усну історію незавершеного минулого, і це накладає великий відбиток на те, якими є отримані свідчення, навіть якщо їх беруть з урахуванням усіх правил наукового усноісторичного дослідження.

— Дуже багато ініціатив, які ми зараз бачимо, скеровані на те, щоб якнайшвидше оприлюднити зібрані матеріали. Наскільки це правильно?

— Це абсолютно неправильно. Це настільки неправильно, що я навіть не знаю, до кого, до якого спеціаліста тут бігти і стукати в які двері. Бо йдеться про безпеку для людини. І тієї, яка писала, і тієї, яка говорить. Це по-перше. По-друге, невідомо, що з тими свідченнями буде, наприклад, за пів року. Говорячи про ці питання, ми повертаємося до початку розмови, до того, що це усна історія незавершеного минулого. Ми не знаємо, чим завершиться ця подія. Ми не знаємо, коли вона завершиться. Ми не знаємо, де будуть чиї родичі через рік. Хто, яким чином і з якою метою використає тоді ці оприлюднені свідчення? Де вони зберігатимуться? Хто відповідатиме за зібрану колекцію та інформацію, яку вона містить?

Якщо ж ідеться про суто науковий аспект, то оприлюднення результатів усноісторичного дослідження в публічній площині має супроводжуватися усіма науковими компонентами, тобто описом проєкту, в якому обов’язково слід пояснити його мету, поставлені завдання і тих, хто брав участь. Зазначити, наскільки людина, яка йшла брати інтерв’ю, розуміється на методі усної історії тощо. Бо зараз пишуть всі, і пишуть про все, відбувається розмивання, депрофесіоналізація усної історії як наукового методу.

Можемо говорити про громадську ініціативу, про громадське архівування — про що завгодно. Але все ж хотілося б, щоб вони були організовані в правильний спосіб. Бо, чесно кажучи, навіть серед професійних усноісторичних ініціатив в мене величезні питання стосовно стартової точки — формулювання теми наукового дослідження. Що ми досліджуємо?

 

Слухати, чути, розуміти: усна історія України ХХ—ХХІ століть: зб. наук. праць / За наукової редакції Гелінади Грінченко. Київ, 2021.

— Якщо говорити про тих, хто зараз має слово, то помітним є певний перекос на користь жертв, на користь свідків та рятівників, почасти на користь героїв. Тобто свідчать передусім цивільні, свідчать жертви і рятівники. Але, зі зрозумілих причин, немає свідчень військових, бо вони не можуть цього зробити — вони воюють. І немає свідчень, умовно кажучи, іншої сторони. Але ж вона теж претендує вже або претендуватиме на те, щоб їй дали слово. Як бути з оцим перекосом в одну чи може кілька категорій учасників подій та недостатню представленість чи навіть ігнорування іншої?

— Поки триває війна, такий перекос буде. І він є очевидним, обов’язково має відбуватися. Він пов’язаний із тим, що є певний суспільний запит на збереження свідчень саме про це, і громадська ініціатива як відповідь на нього. Тобто поточна ситуація формулює запит саме на героїчну історію, на фіксацію, збереження і не забуття страждання і трагедії жертви, на фіксацію розповідей про допомогу, людяність і так далі.

Зараз усна історія війни виправдано сконцентрована на досвіді жертв, рятівників і героїв

Було б дивно, якби ми з вами під час воєнних дій так само збирали би свідчення, наприклад, тих, кого визначають як колаборантів. Або тих, хто належить до так званої сірої зони, які не підтримують відкрито жодну зі сторін і мають лише одну мету — вижити.

Вкотре нагадаю, що ми перебуваємо всередині процесу. Саме тому ми фіксуємо оповіді рятівників, героїв, жертв. Ми не будемо тут і зараз приділяти увагу і витрачати наші сили й обмежені ресурси на те, щоб починати фіксувати навіть «сіру зону», не говорячи вже про опонентів і ворогів.

— Тож як далі бути дослідникам усної історії? Що вони мають робити у поточній ситуації дослідження незавершеного минулого, усвідомлюючи всі ті моменти, про які ви говорили? Що б ви порадили зараз науковцям, громадським активістам, журналістам як у плані дотримання етичних стандартів щодо інтерв’юйованих, так і в плані стандартів усної історії як наукової дисципліни?

— Почну з першого, про що ви сказали — з історії незавершеного минулого. Українська асоціація усної історії колись провела конференцію, яка відбулася задовго до широкомасштабного вторгнення і мала назву «Усна історія (не)подоланого минулого: подія — наратив — інтерпретація». Тоді, відразу після подій 2014 року, ми почали говорити, що все те, що фіксується «тут і зараз», є здебільшого усною історією незавершеного минулого. Вже тоді ми були свідомі того, що маємо напрацьовувати інструментарій включеного дослідження, під час якого і наші оповідачі, і ми самі як дослідники перебуваємо всередині дуже цікавого процесу, який мусимо вивчати у межах наукових стандартів максимально виважено та методологічно обґрунтовано. Дослідникам я б радила читати наукову літературу, навчатися і накопичувати знання і досвід, а також приєднуватися до лав нашої Асоціації, яка за свої майже 20 років існування активно і наполегливо поширює саме наукове знання про усну історію як метод і джерело дослідження.

 

Наступна частина питання — про тих, хто не є науковцями-дослідниками, але хочуть зафіксувати певні історії і дійсно робить надзвичайно важливу, правильну і необхідну справу. Фіксуйте, записуйте, створюйте і архівуйте! Але виважено, продумано і етично. На мій погляд — лише після отримання необхідного знання та набуття певних навичок. Спочатку навчиться, потім йдіть «у поле», а не навпаки.

По завершенні війни ми будемо аналізувати наш власний досвід ініціатив у сферах, дотичних до усної історії

Для цього ми маємо насамперед розробити науковий інструментарій, з яким ми будемо до цього звертатися. Як науковці ми не маємо просто переказувати ту чи іншу історію, ми маємо її аналізувати. Так само як і аналізувати потім всю цю ситуацію нашої сьогоднішньої неймовірної надзвичайно потужної активності й ініціативи. Чому ми почали писати саме так? Чому ми зробили це саме в такий спосіб? Потім, по завершенні війни, це буде надзвичайно цікавий матеріал, коли ми будемо аналізувати не тільки оповіді тих, кого ми записали, але й інтенції нас самих в цьому процесі, наших колег, які вирішили це робити. Ми маємо потім пояснити, чому ми чи вони вирішили робити саме це саме у такий спосіб. Це буде неймовірно цікавий і важливий матеріал.

Можу сказати кілька слів про власний досвід. Півтора року я не записувала жодного інтерв’ю і не давала інтерв’ю сама. Перше інтерв’ю я записала близько двох тижнів тому, коли впевнилась, що люди нарешті хоча б почасти оговтались від пережитого, прийшли до тями і готові говорити про своє минуле, яке ще не стало далеким і остаточно завершеним, але принаймні стає таким. Людина, з якою ми пишемо зараз проєкт про евакуацію з Харкова, сказала, що для неї евакуація завершена і вона більше нікуди не побіжить. Саме це стало для мене сигналом того, що для людини, з якою я говорила, це вже минуле. І дуже добре, бо лише тепер я можу проводити з нею суто усноісторичне дослідження. Бо вона це минуле переопрацювала, вписала в свою біографію, розставила там певні акценти й готова нарешті про це говорити.

Досліджуючи усну історію, маємо насамперед відповісти на питання про свою особисту мету в цьому дослідженні

Повертаючись до питання, що слід робити і як саме все правильно організувати то, на мій погляд, необхідно насамперед поставити питання до самих себе, навіщо ми всі це робимо. Хто ми такі, хто я така чи такий, що я йду «в поле» і збираю спогади, чому люди мають говорити зі мною та відповідати на мої питання? Навіщо я це роблю та чи маю я право загалом розпитувати людей про їхній біль? На який запит я реагую? Чого я хочу добитися тим, що я організовую проєкт, стати першим у відповідному академічному середовищі? Я будую собі академічну кар’єру, я напишу купу статей і книжок? Чи мені настільки болить, що я просто повинна/повинен це записати? А можливо я все ж таки формую підґрунтя певного знання та розуміння для майбутніх поколінь?

Навіть якщо просто поставити ці питання і самим собі на них відповісти, нехай навіть не дуже чесно, то набагато зрозумілішими стануть відповіді на питання про етику дослідження, про відповідальність дослідника і про нашу роль у збереженні та подальшому вивченні пам’яті про цю війну.

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
На Херсонщині від ворожих обстрілів є постраждалі та руйнування

На Херсонщині від ворожих обстрілів є постраждалі та руйнування

Війська рф продовжують обстрілювати Херсонську область, є постраждалі та руйнування житла й інфраструктурних об’єктів.

Цієї доби загарбники понад 520 разів атакували Запоріжжя

Цієї доби загарбники понад 520 разів атакували Запоріжжя

Упродовж доби окупанти 522 рази атакували 9 населених пунктів Запорізької області.

Сапери ДСНС за добу знешкодили 310 вибухонебезпечних предметів

Сапери ДСНС за добу знешкодили 310 вибухонебезпечних предметів

Протягом минулої доби, 22 червня, піротехнічні підрозділи ДСНС України обстежили територію площею 74,3 га і знешкодили 310 вибухонебезпечних предметів.

Унаслідок вчорашньої атаки на Харківщині у лікарнях 41 постраждалий, серед яких — троє дітей

Унаслідок вчорашньої атаки на Харківщині у лікарнях 41 постраждалий, серед яких — троє дітей

У лікарнях Харківської області надають допомогу 41 постраждалому, з них — троє дітей.

В Україні хвилина мовчання

В Україні хвилина мовчання

Згідно з указом Президента України Володимира Зеленського № 143/2022, хвилина мовчання проводиться щодня о 9:00, її оголошують у всіх засобах масової інформації.

Наші воїни уразили пункт управління мотострілецького полку окупантів

Наші воїни уразили пункт управління мотострілецького полку окупантів

Сили оборони України успішно уразили пункт управління мотострілецького полку російської армії.

Захищаємо світ

00
00
00
ВАКАНСІЇ

Стрілець

від 21000 до 51000 грн

Дніпро

Л-П ЗВ ВСП

Гранатометник

від 25000 до 125000 грн

Київ

Морська Піхота ЗСУ

Гранатометник, військовослужбовець

від 20000 до 120000 грн

Покровськ

Бахмутський ОБ ТрО

Командир катера

Київ

Річкова флотилія ВМС ЗСУ

Діловод

від 25000 до 130000 грн

Запоріжжя

75 батальйон 102 бригада

Офіцер відділення ВСП

від 30000 до 60000 грн

Запоріжжя, Запорізька область