Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Документацію особистих історій сучасної російсько-української війни проаналізували та обговорили у Києві під час роботи «Форуму усної історії України». Захід став першою офлайн-зустріччю українських та міжнародних документаційних ініціатив, скерованих на фіксацію, збереження, осмислення і представлення досвідів російсько-української війни засобами усної історії. Головною метою форуму стало встановлення та поглиблення зв’язків у спільноті інституцій та фахівців, які документують досвіди війни.
Усна історія — науковий напрям в історичних дослідженнях, що досліджує минуле методом глибинних інтерв’ю біографічного характеру. Інтерв’ю фіксуються і зберігаються із застосуванням аудіо- та відеотехніки та опрацьовуються шляхом застосування відповідного специфікованого дослідницького інструментарію, методів та прийомів.
«Форум усної історії України» було проведено за ініціативою Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова у партнерстві з USC Shoah Foundation та Oral History Association, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Університетом Марії Кюрі-Склодовської (Люблін). У головному фокусі уваги заходу перебували особисті досвіди людей у війні та свідчення про війну від першої особи, насамперед від її масових жертв — цивільних громадян України.
Приватні історії та досвіди війни є вкрай різними, однак саме в їхньому поєднанні твориться історія всієї української нації. З огляду на це вкрай важливо, як саме науковці, журналісти, громадські активісти, митці збирають, зберігають і розповідають про ці досвіди. Також на основі зафіксованих, збережених, осмислених і представлених світу особистих історій війни формується погляд у майбутнє України. Ще одним надважливим завданням усної історії російсько-української війни є завдання розповісти правду про війну світові.
Так чи інакше воєнної проблематики торкались усі учасники заходу, однак найбільшою мірою питання російсько-української війни розглянув кандидат історичних наук, доцент Київської школи економіки Антон Лягуша в доповіді «Стратегії документації війни: влада, сила, зміст та свідчення» та учасники третьої панельної дискусії форуму «Документація досвідів війни і майбутнє».
— Коли ми забуваємо власну історію — її вибудовують інші. Саме це намагалась робити росія століттями з Україною — будувати і виписувати зовсім іншу історію, яка була б комфортною, умовно комфортною для росії і яка була б дуже некомфортною для України з точки зору її жертовності, — зауважив науковець. — Коли ми кажемо про документацію війни, то ми кажемо про встановлення відповідальності. У нас є як окремі люди, так і групи й організації, які професійно документують війну, виконуючи всі процесуальні стандарти. Вони знають, що ці документи будуть свідченнями в міжнародному суді.
Також, зазначив Антон Лягуша, війну документують для створення історичного наративу і суто прагматичної військової точки зору — вивчення стратегії і тактики ворога для розуміння того, як саме він веде війну задля того, щоб ефективно йому протидіяти. Нарешті, документування війни, на думку дослідника, важливе для збереження пам’яті про жертв та героїв.
— Ми маємо говорити про різні джерела документації війни. Про різні голоси — маргіналізовані й ні, ті, кому не дали голос і хто дуже гучно кричить на всіх платформах і майданчиках. Хто намагається своєю силою влади й авторитетом або певною гучністю приватизувати пам’ять про конкретних героїв, пам’ять про війну, — підкреслив науковець. — Саме різноманітна кількість досвідів, свідчень, документів дасть нам можливість не сформувати кардинально радикальний абсолютно героїчний публічний дискурс війни.
Відкриваючи завершальну панельну дискусію форуму «Документація досвідів війни і майбутнє», її модераторка, культурна критикиня, журналістка, редакторка, аналітикиня Анастасія Платонова зробила наголос на значенні документування і осмислення досвідів війни саме для формування майбутнього.
— Можливість говорити про майбутнє є дуже терапевтичною і є дуже важливою в цьому контексті нематеріального витворювання цього майбутнього, тому що є в речі контексті майбутнього, про які ми зараз так багато думаємо, які спершу треба якось віртуально наговорити, намислити, намацати, а потім цей контекст майбутнього створити, — зауважила вона.
Не менш важливим, на думку Анастасії Платонової, є потреба говорити про впливи документації досвідів війни в контексті досягнення повоєнної справедливості та адвокації інтересів України у міжнародному полі.
Саме цій тематиці були присвячені виступи й міркування учасників панельної дискусії — доктора Пйотра Цивінського (директор Державного музею Аушвіц-Біркенау), Олександри Матвійчук (правозахисниці та керівниці Центру громадянських свобод), Соломії Боршош (експертки з міжнародної культурної дипломатії, виконавчої директорки Українського інституту) та Наталії Микольської (юристки і засновниці проєкту Dattalion, який збирає та документує докази злочинів російських військових на території України).
Переглянути повний відеозапис роботи «Форуму усної історії України» українською та англійською мовами можна на Youtube.
Як ілюстрації використано стоп-кадри відеозапису роботу форуму.
