Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
На початку нинішнього року російський губернатор окупованої частини Східної Пруссії (Калінінградська область) ініціював встановлення в Калінінграді пам’ятника Михайлу Муравйову-Віленському, більш відомому за прізвиськами «Вішальник», «Кат» та «Людожер». Цим він вирішив позлити сусідів, адже в ХІХ столітті цей Муравйов безжально страчував поляків, литовців та білорусів.
Публіцист Олександр Герцен характеризував Муравйова за його переконаннями, справами та зовнішністю так: «Такої художньої відповідності між звіром та його зовнішністю ми не бачили ані в статуях Мікеланджело Буонарроті, ані в бронзах Бенвенуто Челліні, ані в клітках зоологічного саду. Кат, замість тавра, відзначить своїми рисами занепалу частину російського суспільства, ту, яка аплодує стратам, як перемогам, і обрала цього виродка своїм великим мужем. Всі діаманти імператорської корони і все масло помазання не врятують вінчане чоло людини, яка віднайшла десь занедбаного людожера, щоб послати його на „умиротворення“ нещасного краю». А Петро Долгорукий зауважував: «Почуття особистої гідності, честь, совість для нього не існують — усе це для нього слова, порожні звуки, влада та гроші — ось його релігія».
Молодість Михайла Муравйова пройшла у російському війську. Він брав участь у війні проти Франції, після завершення якої двічі направлявся з особливими дорученнями на Кавказ, де в той час росіяни вели підготовку до війни з горцями.
Був масоном, членом щонайменше чотирьох таємних товариств, проте затято захищав самодержавство. Імперський шовініст і ксенофоб, він мав репутацію чиновника, який фанатично виконує всі накази і розпорядження та застосовує при цьому найжорсткіші методи.
Його кар’єра чиновника розпочалася в червні 1827 року на посаді вітебського віцегубернатора. Через рік став могилівським губернатором. На цих посадах він активно боровся з етнічними поляками та «польськими порядками». У 1830 році подав записку про необхідність поширення російської системи освіти у навчальних закладах «сєвєро-западного края». Також за його поданням у січні 1831 року вийшов імператорський указ про скасування Литовського статуту, чинного з 1588 року, закриття Головного трибуналу та підпорядкування жителів краю загальноімперському законодавству, запровадження російської мови в судочинстві замість польської. У 1830 році подав на ім’я імператора записку «Про моральне становище Могилівської губернії та про способи зближення її з російською імперією», а в 1831 — записку «Про заснування пристойного цивільного управління в губерніях, від Польщі повернених, і знищення приводів, що найбільше слугують відчуженню їх від росії». Ці записки були спрямовані на інтеграцію колишніх земель Великого князівства Литовського до імперії, ліквідацію всіх залишків автономії. А ще наполіг на закритті Віленського університету, як «оплоту єзуїтського впливу у краї». Клопотання Муравйова російський імператор задовольнив у 1832 році.
Закриття університету стало одним із наслідків невдалого для народів колишньої Речі Посполитої Листопадового повстання. За його жорстоке придушення Михайло Муравйов дістав прізвисько «Вішальник». І дане воно було через його власні слова: «Я не з тих Муравйових, що були повішені (у 1825 році повішений декабрист Сергій Муравйов-Апостол. — Авт.), а з тих, що вішають». Тоді ж на запитання, чи вважає він поляків корисними для росії, він відповів: «так, їх повісили».
Під час польського повстання 1830–1831 років Муравйов був генерал-квартирмейстером і генерал-поліцмейстером, брав безпосередню участь у розгромі повстанського руху у Вітебській, Мінській та Віленській губерніях. Потому, отримавши звання генерал-майора і посаду гродненського цивільного губернатора, став організатором репресій. Зокрема, відправив до Сибіру одного з найбільших землевласників Волині князя Романа Станіслава Сангушка та ухвалив рішення повісити повстанського ватажка Міхала Воловича.
Під час повстання 1863 року Муравйов був призначений віленським, гродненським та мінським генерал-губернатором, командувачем військ Віленського військового округу з повноваженнями командира окремого корпусу у воєнний час, а також головним начальником Вітебської та Могилівської губерній. Його завданням було придушити «мятєж» у будь-який спосіб. І методи він обрав найжорстокіші, за що заробив ще одне прізвисько — «Людожер».
Під час повстання поляків, литовців, білорусів і українців «за нашу і вашу свободу» безжальний офіцер царського режиму наказував палити села, що підтримували повстанців, наклав на дворянські маєтки контрибуцію в розмірі 10% від їхньої вартості та безжалісно стягував її. Залякуючи церковну ієрархію, він вимагав від єпископів публічного засудження повстання. Водночас понад 100-тисячна армія переслідувала й знищувала повстанські загони. Окрім тисяч людей, які загинули в боях, згідно зі зведенням, підготовленим самим Муравйовим, було покарано близько 9,5 тис. осіб. З них: близько 160 осіб страчено, 972 — відправлено на каторгу, 345 — примусово призвано до армії, 864 — засуджено до каторжних ізоляторів, 1427 — вислано до Сибіру, 1529 — вислано на поселення в глиб росії, 4096 — віддано під нагляд на державних землях у віддалених російських губерніях. Також було конфісковане майно засуджених до заслання і переселення.
Тим повстанням на землях Литви і Білорусі керував Кастусь Калиновський — національний герой опозиційної до Лукашенка Білорусі (сьогодні білоруський Полк імені Кастуся Калиновського є підрозділом ЗСУ). Калиновський був публічно повішений за наказом Муравйова у 1864 році, а його останки були таємно поховані поблизу символу Вільнюса — вежі Гедиміна, де їх і виявили у 2017 році.
І якщо Калиновський у своєму відомому листі з-під шибениці звертався до білорусів: «Народе, тільки тоді заживеш щасливо, коли москаля над тобою не буде», то Муравйов пропагував, що поляки хитрістю відокремили ці давньоруські землі від росії і приєднали до своєї держави. Він провадив політику етноциду щодо поляків, литовців і білорусів. Зокрема, переселяв на територію сучасних білорусі та Литви етнічних росіян, надаючи їм конфісковане майно повстанців, ввів заборону на купівлю землі поляками і взагалі католиками. Повністю русифікував освіту, закрив усі недержавні школи. За його наказом було ліквідовано 27 із 46 католицьких монастирів. У 1864 році за його ініціативи було заборонено друк литовською мовою латинським алфавітом і наказано використовувати гражданку.
Крім польської й литовської, Муравйов вороже ставився й до білоруської мови: «У північно-західному краї так звану білоруську мову треба звести нанівець, бо якщо цього не зробити, то вона постійно навіюватиме ідею окремого білоруського народу і право цього народу на етнічну незалежність і національно-державний суверенітет, чого не можна допустити».
Він став ініціатором масштабного будівництва на території колишнього Великого князівства Литовського так званих церков-«муравйовок», які будувалися за типовими проєктами і мали втілювати православно-російські синодальні риси архітектури. Водночас масово знищувалися чи перебудовувалися в стилі московської держави місцеві католицькі, православні та уніатські храми. Саме це згодом відіграло вирішальну ідеологічну та політичну роль у справі москалізації білорусів.
Діяльність «людожера» була схвально оцінена в Петербурзі: «А Муравйов хоробрий. Він вішає і стріляє. Дай Бог йому здоров’я», — писав один із сучасників.
Наприкінці ХІХ століття російська влада і церква намагалися створити культ особи губернатора-ката. Кульмінацією цього процесу стало встановлення у Вільнюсі пам’ятника йому в 1898 році. На початку 1920 років польська влада знесла цей монумент і побудувала на його місці громадські туалети. Принаймні один із них діяв аж до 1990-х.
Культ особи Муравйова почали відроджувати в білорусі за ініціативи російської церкви з 2016 року, але процес цей непопулярний. Занадто глибокі рубці його діяльність залишила в пам’яті поневоленого москалями дотепер народу.
