Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
В Україні набуває поширення інноваційний метод забезпечення пацієнтів з ампутацією нижніх кінцівок — остеоінтеграційний. Він включає імплантацію внутрішньокісткового імплантату, який забезпечує фіксацію компонентів протеза. Внутрішня частина називається ендопротезом, а зовнішня частина називається екзопротезом. Такий метод пропонується ветеранам війни, які втратили кінцівки і потребують протезування. Про полюси та мінуси цього методу кореспондент АрміяInform спілкувався зі старшим ординатором відділення реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками одного з військових госпіталів Ольгою Щеглюк, яка тривалий час переймається цією темою.
— Вживлення в кістку імпланту, до якого згодом кріплять штучну кінцівку, дозволяє людям з «високою» ампутацією ніг краще ходити, пересуватися по нерівній місцевості та природно відчувати поверхню. Але…
— Ви дуже вірно кажете «Але…». Річ у тім, що у світі в такий метод протезовано всього 2 тисячі пацієнтів. Не хотілося б ставити під сумнів цей метод, але про застереження мають знати майбутні пацієнти, зокрема ветерани війни, які готуються до протезування. Особливо в мене таких пацієнтів не було, але під час навчання за кордоном та спілкування з іноземними фахівцями розумію, що методика далеко неоднозначна. Остеоінтеграція — це не метод вибору на первинне протезування. Попри певні відчутні переваги, він має дуже обмежене застосування. У Великій Британії, Канаді та США тривалий час військовим із відповідними травмами (після Іраку та Афганістану) заборонялось робити такі операції за державною програмою медичних гарантій. Лише кілька років тому їх таки дозволили, втім зі значними обмеженнями щодо того, хто може претендувати на таке втручання.
В Україні перші протези методом остеоінтеграції поставили весною цього року у Львові трьом пацієнтам. Це відбулося у Національному реабілітаційному центрі «Незламні», що функціонує у складі Першого медоб’єднання Львова. Для того, щоб робити якісь висновки, потрібен час.
Ветеранам з ампутованими кінцівками потрібно бути дуже обережним, коли хтось пропонуватиме цей метод протезування. Не варто ухвалювати рішення відразу, необхідно більше дізнайтеся про нього — про ризики, ускладнення, показання і чи дійсно ви є тим самим кандидатом для остеоінтерації. Так, у дослідженнях, наприклад, ризик інфекції досить низький. Проте зважте на те, що в усіх пацієнтів з мінно-вибуховими пораненнями (основна причина ампутацій) уже підвищений ризик інфікування. Плюс просто височезний рівень антибіотикорезистентності, який зараз маємо. А віддалені наслідки та ризики ще до кінця не вивчені, бо методика досить молода, а пацієнтів з остеоінтеграцією, повторюсь, всього кілька тисяч у всьому світі.
У США, наприклад лише один протез отримав сертифікат FDI (Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів. — Авт.) — OPRA. Професор Бренмарк разом із колегами відстежував стан 51 пацієнта з імплантами за системою OPRA. Висновки не надто втішні. 55% пацієнтів мали одну або більше поверхневих інфекцій протягом періоду дослідження. Глибокі інфекції розвинулись у 8% пацієнтів. В одному випадку довелося виймати імплант.
— Тобто, людина з ампутованою кінцівкою, яка бажає отримати остеоінтеграційний протез, має пройти певні обстеження?
— Не просто певні, а дуже ретельні. По-перше, метод остеоінтеграції протипоказаний пацієнтам віком старше 65 років, або кому не виповнилося ще 22 роки. По-друге, категорично не можна застосовувати цей метод, коли у людини остеопороз — системне захворювання скелета, яке характеризується зниженням кісткової маси в одиниці об’єму та порушенням мікроархітектури кісткової тканини. Тобто існує підвищення крихкості кісток та високий ризик їх переломів. Кістка, в яку має бути вживлений металевий стрижень, повинна бути в ідеальному стані.
Має значення і вага пацієнта. Якщо у кандидата на протезування понад 100 кілограмів, потрібно схуднути і не набирати вагу. Важкі захворювання периферичних судин, проблеми шкіри на ампутованій кінцівці та цукровий діабет з ускладненням теж унеможливлюють протезування методом остеоінтеграції. Крім того, коли очікується, що пацієнт не зможе дотримуватись інструкцій з догляду за кінцівкою з протезом і реабілітації, то це теж ставить під сумнів такий метод протезування.
Якщо навіть такого пацієнта запротезують, ми не знаємо, що з ним може відбутися за 2-3 роки. Хоча дослідження доводять, що ризик інфекцій глибоких і поверхневих невисокий, але знову ж таки, всі пацієнти, навіть які в Україні були запротизовані, мають мінно-вибухові поранення. І результат відповідно буде відрізнятися від звичних поранень, коли ампутація є плановою або внаслідок ДТП, тому що механізм вибухової хвилі має свої особливості. І ризик інфекційних ускладнень, насамперед у цих пацієнтів, високий, плюс ризик перелому. Дуже важко спрогнозувати, в якому стані буде кістка з імплантом через 10-15 років і чи зможе вона витримувати навантаження під час ходьби. Повторюсь, ризик досить високий. Закордонний досвід говорить, що навіть протягом двох-п’яти років у пацієнтів траплялись переломи і проблеми з металевим стрижнем. Я бачу, як активно ця методика розвивається і дуже не хотілося б, щоб українські військові стали таким собі полем для дослідження.
— Чи дозволяє остеоінтеграційний протез займатися спортом?
— Реабілітація через спорт для військовослужбовців дуже важлива, але багатьма рухливими та силовими видами займатися неможливо, все через ризики травмуватись. Біг, катання на лижах, пауерліфтинг та інші протипоказані, адже велика вірогідність падіння, а відтак можливий перелом кістки, або пошкодження навіть самого стрижня.
— Ми з вами торкнулись ризиків та деяких недоліків остеоінтеграційного протезування. Але ж є й позитивні моменти.
— Безумовно. Якби їх не було, то не існував би цей метод. Остеоінтегрований протез покращує мобільність, пропріоцепцію — можливість сприйняття власного тіла відповідно до його положення в просторі, положень голови, тулуба і кінцівок відносно одне до одного, а також їхніх змін при рухах, разом із відчуттям тяжкості, напруги, сили та швидкості. Пацієнти мають кращий фізичний контроль над своєю кінцівкою та протезом порівняно з тими, хто використовує традиційний протез із приймальною гільзою. Прямий зв’язок між протезом і власною кісткою пацієнта забезпечує чудову стабільність, міцність і передачу енергії.
Остеоінтегрований протез кінцівки усуває загальні проблеми, пов’язані з приймальними гільзами — пітливість, невралгія, подразнення шкіри, виразки. Але, вкотре повторюсь — остеоінтеграційному протезуванню має передувати ретельне обстеження організму та психологічна готовність самого пацієнта до такого методу.
