Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Сьогодні на захисті України стоять не лише кадрові військові, а й представники різних спеціальностей, об’єднані загальною метою — перемогою над російськими загарбниками. Ці люди, незалежно від своєї професії — від агрономів до медиків, від вчителів до інженерів, готові робити навіть неможливе, щоб забезпечити безпеку і мир для всіх українців. Їхні зусилля та відданість служінню на благо нашої країни — це великий приклад героїзму та солідарності, який вражає своєю мужністю та вірою в перемогу.
Одним із таких людей є Олег. Чоловік родом з мальовничої Хмельниччини. Закінчив Кам’янець-Подільський державний аграрно-технічний університет. За професією дослідник з агрономії. Строкову службу проходив у спеціалізованому полку міліції ще 2009 року.
До початку російсько-української війни Олег працював у аграрній компанії. Проте події 2014 року перевернули його життя.
— Перша мобілізація була у 2015 році. Я пройшов навчальні збори на одному з полігонів і мене направили служити в батальйон, який дислокувався у Хмельницькому, на посаду снайпера. Нашим завданням була охорона дивізіону ракетної бригади. Тобто, коли підрозділ висувався на марш, ми попереду проводили розвідку, щоб не було засідок. Постійно перебували з дивізіоном у полях, — розповідає Олег.
Захисник прослужив рік і три місяці та був демобілізований. Після служби поїхав у Польщу, де прожив 6 років. Працював у дорожній фірмі.
Напередодні широкомасштабного вторгнення, 25 грудня 2021 року, Олег повернувся з Польщі у відпустку. 1 березня чоловік вже повинен був вийти на роботу. Проте 24 лютого вдруге змінило життя Олега.
— Більшість людей очікувала, що буде широкомасштабне вторгнення, особливо ті, хто воював ще з 2014-го. Адже ми розуміли, що війна так не закінчиться. Пам’ятаю, 24 лютого ми з побратимами, з якими товаришували з 2015 року, зібралися, щоб обговорити, що нам робити. І вирішили йти захищати свою країну. Нас поставили за місцем проживання у ТЦК та СП у резерв ВСП. Потім ми поїхали до Хмельницького міського ТЦК та СП, — згадує захисник.
«Ми, як тільки Павлівку відбили, за 50 метрів до орків були»
Вже за декілька днів Олег прибув на службу у 53-тю окрему механізовану бригаду на посаду снайпера. Згодом його перевели на посаду старшого снайпера-розвідника.
— Мої перші бої під час широкомасштабного вторгнення розпочалися з Волновахи Донецької області. Проти нас стояла російська 155-та окрема бригада морської піхоти. Можна сказати, що відразу вступали в бій із «серйозними дядьками», — розповідає Олег.
Боєць виконував завдання на різних напрямках — Вугледарському, Бахмутському, Авдіївському. Кожен день був сповнений випробувань і небезпеки.
— Різні бригади росіян використовували різні тактики — одні розраховували на артилерію. Наприклад, у Бахмуті ворожа арта працювала і вдень і вночі. В Авдіївці орки більшу ставку робили на дрони. Контактних боїв було не так багато. Але біля Вугледара, ми, як тільки Павлівку відбили, за 50 метрів до орків були, вступили в контактний бій. Дуже багато російських полонених взяли. Всі, як один, розповідали байки про те, що заблукали, що не знали, куди їх відправили і так далі, — згадує захисник.
«Хоч ми і були в меншості, проте втримали свої позиції»
Також, за його словами, наші війська чимало ворожої техніки попалили під Вугледаром, живої сили також знищили доволі багато. З Вугледара підрозділ Олега перекинули на Бахмутський напрямок.
— Коли ми вперше заїхали в Зайцеве, опинилися обличчям до обличчя з «вагнерами». Хоч і були в меншості, проте втримали свої позиції. Було чимало вмотивованих добровольців, які підтримували один одного. Усі ми були готові докласти найбільших зусиль для перемоги. Тому, завдяки духу єдності, нам вдавалося стримувати переважаючі сили противника, — каже Олег.
Саме під Зайцевим 19 серпня 2022 року боєць був важко поранений.
— Орки пішли в атаку і почали розстрілювати наші позиції з техніки. Я зазнав осколкових поранень — три уламки були в нозі, чотири в руці і три в шиї. Але ми всі залишилися живі, лише мене з побратимом посікло. Ми утримали свої позиції до кінця. Це було важко, але нам вдалося. Було приємно, коли я після лікування приїхав у підрозділ, на той момент три місяці минуло, командир вказав бійцям на нас і сказав: «Це ті козаки, які тримали позиції до останнього». Хоча й дрібниці, але на душі стало тепло, — додає захисник.
«Згадуєш ті моменти, коли доводилось і банку тушонки на 12 людей ділити»
За словами Олега, процес лікування був тривалий та важкий. З Бахмута він спочатку потрапив у Дніпро, потім у Львів, далі в Мукачево. Пройшов ВЛК, де отримав висновок «обмежено придатний». З червня 2023 року Олег служить у Волочиському РТЦК та СП.
— Зізнаюся, важко повертатися до служби тут, у тилу. Згадуєш ті моменти, коли доводилось і банку тушонки на 12 людей ділити. Адже коли виходиш на позиції, продуктів береш із собою мінімум. Головне — вода і БК. Без їжі ще можна прожити, а ось якщо закінчаться набої — буде біда… Здебільшого ми перебували «на нулі». Але завдяки нашому командиру, який завжди переживав за кожного підлеглого, нам вдавалося іноді день-два відпочити, випрати речі. Він завжди їздив по всіх позиціях, запитував, чого не вистачає, йому вдавалося привезти все, що нам було потрібно. Відправляв нас на навчання, щоб ми могли бути взаємозамінними у разі потреби. Тому більшість вміли користуватися різними видами озброєння, — розповідає Олег. — Наш командир — це приклад професіоналізму, і завдяки таким людям ми виграємо війну.
І Олег вже знає, чим займеться після завершення війни.
— Після нашої перемоги я поїду на відпочинок. Але там, де для багатьох закінчується відпустка, для мене розпочнеться новий етап: я буду сприяти підняттю економіки України. Відданість своїй країні ніколи не зникає. Це — промінь світла, який веде нас до майбутнього, — завершує свою історію воїн.
Фото автора та з архіву Олега
