Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Це був запеклий бій за визволення одного з населених пунктів на півдні України. Наш підрозділ зумів вибити ворога з перших будинків, зайти на його позиції.
— Ми почали закріплюватись, створювати свою систему оборони, — пригадав захисник України Сергій Величко. — Але окупанти добре розуміли, що коли нам це вдасться, то незабаром ми підемо далі. Тому відкрили щільний артилерійський і мінометний вогонь.
Під цим вогневим валом російські війська почали свій штурм. Буквально пересуваючись між вибухами, українські бійці тримали свою щойно звільнену від ворога позицію. Було гаряче, проте ніхто не злякався і не побіг назад. Тоді ворог не пройшов. Однак…
Момент свого поранення Сергій пам’ятає дуже добре: вибух, удар — упав на землю і почав турнікетом перетягувати ногу. Відчував, як по тілу гарячими цівками тече кров із менших ран. Уже потім медики з подивом оглядатимуть його поранення й казатимуть, що він народився в сорочці.
— Так сталось, що була вражена не лише нога, а все тіло, — пригадав Сергій. — З форми в мене залишились лише берці. Все інше довелось зрізати.
Під час попередніх операцій для нашого захисника прозвучали невтішні висновки лікарів. Поранення ноги виявилось дуже складним і, ймовірно, була потрібна ампутація. Однак військові медики завжди до останнього борються за здоров’я кожного пораненого.
— Мені казали, що потрібна ампутація ноги, але військові хірурги змогли відновити її функціонування, — розповів Сергій. — Знаю, що це було нелегко й наскільки складними були операції. Однак тепер можу сподіватися навіть на те, що зможу з часом нормально рухати ногою й жити повноцінним життям. Я дякую всім лікарям, які фактично врятували мене!
Нині Сергій проходить реабілітацію. Але найкраща допомога — це ніжність і любляче серце його дружини Олени, яка попри все тепер завжди поруч із Сергієм.
— Разом ми подолаємо все, — каже Олена. — Адже в нас для цього є і кохання, і родина, і незалежна Україна, яку захистив мій чоловік!
Фото автора
Віктор Пантюшний
