Але на кону стоїть мобілізація, поповнення війська, стримування агресора та наша державність. Інформаційні атаки на територіальні центри комплектування напряму працюють на інтереси…
Військовий диригент Дніпропетровського гарнізону, начальник військового оркестру Оперативного командування «Схід» підполковник Олександр Жарій, розповідаючи про здобутки свого музичного колективу з початку великої війни, оперує категоріями виміру у сотнях і сотнях тисяч… За півтора року це близько 250 польових концертів для воїнів, 200 тисяч кілометрів фронтових доріг та понад 200 тонн західної зброї та боєприпасів, яку перевантажили музиканти оркестру у перші тижні війни.
— Що робили військові музиканти, коли «почалося»?
З початком широкомасштабного вторгнення, як і всі, ми забезпечували охорону й оборону території оперативного командування та нашого військового містечка. За пару тижнів по тому ми почали частенько їздити в аеропорт, і 12-15 артистів ночами і днями, а було й по декілька разів за ніч, виїжджали на розвантаження гелікоптерів та літаків. Тобто всі подарунки наших західних партнерів: Стінгери, Джавеліни, міномети, артилерійські снаряди — все найсмачніше і найнеобхідніше на той час, ми перевантажували у вантажівки і воно прямувало на фронт, або до військових частин. Це було важкувато, бо силами військових музикантів за три тижні було вивантажено з літаків і вертольотів та завантажено до автотранспорту понад 200 тонн зброї та боєприпасів.
Найцікавіше, що як би тоді нам не було важко, бо бувало таке, що одна вертушка приходила за ніч — це «Камаз» Джавелінів, а бувало, що за раз приходив літак Ан-26 та два вертольоти. То тоді вже трохи фізично важко, тим більше що в мене не всі музиканти молоді, є люди старшого віку, я допомагав, скільки міг. Але ми розуміли, що то треба робити швидко — бо знали куди ця зброя йде і що з її допомогою наші воїни роблять.
— Яким був творчий шлях і що зустріли на ньому?
Під кінець березня ми сформували концертно-польову групу «НАЗУСТРІЧ СОНЦЮ», якою почали їздити давати концерти хлопцям — спочатку в таборах, потім ближче до передової. Наприклад, наші перші фронтові концерти були у місті Барвінкове та на його околицях, де на той час відбувалися бойові зіткнення. Бувало таке, що ми даємо концерт, а поряд починає сильно бахкати — хлопці нам кажуть не переживати, бо то наші «виходи». А потім траплялися і ворожі «приходи».
У липні був випадок, коли нас обстріляли з боку Бєлгорода на трасі. Ми їхали з Золочева і прямо перед нами на дорогу почали падати незрозумілі предмети з неба, але ми благополучно на «Мерседес Віто» втекли звідти. На адреналіні наш водій забувся, що в нього є п’ята передача і на четвертій мчав звідти зі швидкістю 160 кілометрів на годину.
Наша солістка Юля (Юлія Корольова (Бордунова) є фіналісткою «Х-фактору», АрміяInform писала про неї. — Авт.) трохи воювала, тому знає, що таке обстріл, а ми дещо злякалися. Вона дуже сміялася — така захисна реакція психіки, потім, від’їхавши якомога далі звідти, захотіла їсти. А ми ж до самого дому вже геть нічого не хотіли.
Згодом були ще декілька екстремальних випадків, але то вже така справа… А загалом, з кожним виїздом, з кожним концертом ми розуміли, що ця наша робота — вона потрібна.
Ми бачили ті очі — бувало таке, що бійців щойно уперше вивели з боїв. Ці воїни перебували в активних боях по місяцю-півтора, бо не було ким їх замінити. Серед них були і поранені — бо ось щойно вивели. Нам заступник командувача говорить, що, мабуть, недоцільно прямо зараз перед ними виступати, бо дуже важкий їхній психологічний стан, сильна втома. А я наполягаю, що треба — спробуймо.
Очі бійців, у буквальному розумінні, скляні та дивляться у підлогу. З кожною наступною піснею їхні очі підіймалися, з’являлися емоції, по завершенню виступу хлопці аплодували, обнімалися з нами, фотографувалися, дякували і попросили приїхати ще. І з кожним таким виступом ми розуміли, що ця наша робота приносить результат, вона дає можливість хлопцям хоча б на деякий час психологічно відпочити, розрядитися. Ну і, звісно, зарядитись на подальшу боротьбу із тими клятими москалями, дон-донами і всякою нечистю, що лізе на нашу святу українську землю.
— Скільки таких концертів ви провели і скільки кілометрів подолали?
Зараз не скажу точно, але пару місяців тому рахували — було 220, зараз напевно вже близько 250. У кілометрах дуже багато — напевно вже близько двохсот тисяч за ці півтора року. У нас все фіксується, потім підрахуємо точно.
Наші виступи ми записуємо, деякі викладаємо на наших інтернет-ресурсах з часовим зазором у рік, аби не показати зайвого. Є багато чого показати, але не хочеться підставити наших воїнів.
— Над чим зараз працюєте?
Зараз постійно в роботі. Одночасно з тими всіма виїздами, наш оркестр забезпечує всі офіційні заходи у місті, області, військових частинах оперативного командування. Частиною нашої роботи є також забезпечення військового ритуалу поховання загиблих військовослужбовців. Ми до цього ставимося з великою відповідальністю, оскільки розуміємо, що наших воїнів потрібно проводжати з усіма почестями, гідно — так, як це і має бути.
Разом з усією цією роботою ще намагаємось писати нове. Бачимо, як медіапростір швидко наповнюється сучасною українською культурою, зокрема й музичною — на жаль, там є чимало низькоякісного продукту. Тому продукуємо своє, оскільки бачимо в цьому свою місію і маємо результат — це близько десяти нових авторських та співавторських творів.
Напрацьовуємо програму спільно з іншими виконавцями, зокрема із Сергієм Жаданом, Сергієм Василюком, дніпровськими рокерами Денисом Хейфецом та Сергієм Мазуром, гуртом «Бакенбарди» та іншими.
Дякуємо за тексти пісень та за творчу співпрацю волонтеру та поетесі з Житомира Людмилі Совсімовій, композитору та співаку Сергію Доценку, воїну Олександру Капралу, підполковнику Володимиру Патолі, майору Андрію Кириченку, українському емігрантові американцю Едварду Зельтсеру, одним словом — дякуємо всім, хто нас надихає та допомагає нам!
На концерт Перемоги у нас великі плани. Хочу зробити не один концерт, а великий тур Україною, який об’єднає різних виконавців, зокрема, з рідного дніпровського краю. Зірки шоубізнесу мають свої завдання, а в нас є свої.
— Сподіваюсь побачитися на цьому концерті вже найближчим часом.
Саме так!
Фото Олександра Жарія
