Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Військовий диригент Дніпропетровського гарнізону, начальник військового оркестру Оперативного командування «Схід» підполковник Олександр Жарій, розповідаючи про здобутки свого музичного колективу з початку великої війни, оперує категоріями виміру у сотнях і сотнях тисяч… За півтора року це близько 250 польових концертів для воїнів, 200 тисяч кілометрів фронтових доріг та понад 200 тонн західної зброї та боєприпасів, яку перевантажили музиканти оркестру у перші тижні війни.
— Що робили військові музиканти, коли «почалося»?
З початком широкомасштабного вторгнення, як і всі, ми забезпечували охорону й оборону території оперативного командування та нашого військового містечка. За пару тижнів по тому ми почали частенько їздити в аеропорт, і 12-15 артистів ночами і днями, а було й по декілька разів за ніч, виїжджали на розвантаження гелікоптерів та літаків. Тобто всі подарунки наших західних партнерів: Стінгери, Джавеліни, міномети, артилерійські снаряди — все найсмачніше і найнеобхідніше на той час, ми перевантажували у вантажівки і воно прямувало на фронт, або до військових частин. Це було важкувато, бо силами військових музикантів за три тижні було вивантажено з літаків і вертольотів та завантажено до автотранспорту понад 200 тонн зброї та боєприпасів.
Найцікавіше, що як би тоді нам не було важко, бо бувало таке, що одна вертушка приходила за ніч — це «Камаз» Джавелінів, а бувало, що за раз приходив літак Ан-26 та два вертольоти. То тоді вже трохи фізично важко, тим більше що в мене не всі музиканти молоді, є люди старшого віку, я допомагав, скільки міг. Але ми розуміли, що то треба робити швидко — бо знали куди ця зброя йде і що з її допомогою наші воїни роблять.
— Яким був творчий шлях і що зустріли на ньому?
Під кінець березня ми сформували концертно-польову групу «НАЗУСТРІЧ СОНЦЮ», якою почали їздити давати концерти хлопцям — спочатку в таборах, потім ближче до передової. Наприклад, наші перші фронтові концерти були у місті Барвінкове та на його околицях, де на той час відбувалися бойові зіткнення. Бувало таке, що ми даємо концерт, а поряд починає сильно бахкати — хлопці нам кажуть не переживати, бо то наші «виходи». А потім траплялися і ворожі «приходи».
У липні був випадок, коли нас обстріляли з боку Бєлгорода на трасі. Ми їхали з Золочева і прямо перед нами на дорогу почали падати незрозумілі предмети з неба, але ми благополучно на «Мерседес Віто» втекли звідти. На адреналіні наш водій забувся, що в нього є п’ята передача і на четвертій мчав звідти зі швидкістю 160 кілометрів на годину.
Наша солістка Юля (Юлія Корольова (Бордунова) є фіналісткою «Х-фактору», АрміяInform писала про неї. — Авт.) трохи воювала, тому знає, що таке обстріл, а ми дещо злякалися. Вона дуже сміялася — така захисна реакція психіки, потім, від’їхавши якомога далі звідти, захотіла їсти. А ми ж до самого дому вже геть нічого не хотіли.
Згодом були ще декілька екстремальних випадків, але то вже така справа… А загалом, з кожним виїздом, з кожним концертом ми розуміли, що ця наша робота — вона потрібна.
Ми бачили ті очі — бувало таке, що бійців щойно уперше вивели з боїв. Ці воїни перебували в активних боях по місяцю-півтора, бо не було ким їх замінити. Серед них були і поранені — бо ось щойно вивели. Нам заступник командувача говорить, що, мабуть, недоцільно прямо зараз перед ними виступати, бо дуже важкий їхній психологічний стан, сильна втома. А я наполягаю, що треба — спробуймо.
Очі бійців, у буквальному розумінні, скляні та дивляться у підлогу. З кожною наступною піснею їхні очі підіймалися, з’являлися емоції, по завершенню виступу хлопці аплодували, обнімалися з нами, фотографувалися, дякували і попросили приїхати ще. І з кожним таким виступом ми розуміли, що ця наша робота приносить результат, вона дає можливість хлопцям хоча б на деякий час психологічно відпочити, розрядитися. Ну і, звісно, зарядитись на подальшу боротьбу із тими клятими москалями, дон-донами і всякою нечистю, що лізе на нашу святу українську землю.
— Скільки таких концертів ви провели і скільки кілометрів подолали?
Зараз не скажу точно, але пару місяців тому рахували — було 220, зараз напевно вже близько 250. У кілометрах дуже багато — напевно вже близько двохсот тисяч за ці півтора року. У нас все фіксується, потім підрахуємо точно.
Наші виступи ми записуємо, деякі викладаємо на наших інтернет-ресурсах з часовим зазором у рік, аби не показати зайвого. Є багато чого показати, але не хочеться підставити наших воїнів.
— Над чим зараз працюєте?
Зараз постійно в роботі. Одночасно з тими всіма виїздами, наш оркестр забезпечує всі офіційні заходи у місті, області, військових частинах оперативного командування. Частиною нашої роботи є також забезпечення військового ритуалу поховання загиблих військовослужбовців. Ми до цього ставимося з великою відповідальністю, оскільки розуміємо, що наших воїнів потрібно проводжати з усіма почестями, гідно — так, як це і має бути.
Разом з усією цією роботою ще намагаємось писати нове. Бачимо, як медіапростір швидко наповнюється сучасною українською культурою, зокрема й музичною — на жаль, там є чимало низькоякісного продукту. Тому продукуємо своє, оскільки бачимо в цьому свою місію і маємо результат — це близько десяти нових авторських та співавторських творів.
Напрацьовуємо програму спільно з іншими виконавцями, зокрема із Сергієм Жаданом, Сергієм Василюком, дніпровськими рокерами Денисом Хейфецом та Сергієм Мазуром, гуртом «Бакенбарди» та іншими.
Дякуємо за тексти пісень та за творчу співпрацю волонтеру та поетесі з Житомира Людмилі Совсімовій, композитору та співаку Сергію Доценку, воїну Олександру Капралу, підполковнику Володимиру Патолі, майору Андрію Кириченку, українському емігрантові американцю Едварду Зельтсеру, одним словом — дякуємо всім, хто нас надихає та допомагає нам!
На концерт Перемоги у нас великі плани. Хочу зробити не один концерт, а великий тур Україною, який об’єднає різних виконавців, зокрема, з рідного дніпровського краю. Зірки шоубізнесу мають свої завдання, а в нас є свої.
— Сподіваюсь побачитися на цьому концерті вже найближчим часом.
Саме так!
Фото Олександра Жарія
