Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
Ще в сутінках пролунав першій постріл — десь за посадкою гахнула танкова гармата. Промайнула думка — «почалось!». У відповідь якось прогриміло декілька вибухів і знову — рвучкий постріл з 2А46М. Знайомий офіцер з окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка визирнув, немов з-під землі — насправді з добре замаскованого командно-спостережного пункту.
— Заходь, тут тепло. Каву?
Всередині було не тільки тепло, але й напівтемно. На величезних екранах пропливала земля, беззвучно вибухали хмарки диму. Шипіли рації.
— Так. Бачу розрив. Правіше, — і далі декілька цифр.
Знов долинав ледь чутний постріл, і яскрава пляма на мить засліпила окуляр БПЛА, що висів над російською позицією.
— Так. Є влучання. Давай ще!
На тому місці, де ще декілька хвилин тому була позиція росіян, вирувало полум’я, щось вибухало.
Один з офіцерів усміхнувся:
– Був у русні склад БК і нема… Ми його ще декілька днів тому вирахували, і ось поставили крапку.
Інший заперечив:
— Яку крапку? Жирну пляму!
Офіцер-корегувальник віддав ще кілька команд і, задоволено усміхнувшись, відкинувся на спинку стільця:
— Ось так ми тут працюємо. Потім представився: «Віталій, старший лейтенант, комвзводу».
Виходимо на свіже повітря. Придивляюсь — обличчя нібито знайоме, але, де саме я його міг бачити, не згадаю. Починаємо пригадувати, бо війна хоч і велика, але тісна. Віталій згадує:
— Велика війна застала мене в Києві, в готелі — я був у відрядженні. Сам зі Львова, додому дістались за півтори доби, там допомагали біженцям з їжею, ночівлею, словом, волонтерили… Десь у липні прийшла повістка, пройшов медкомісію, розподілили сюди, у танкову бригаду, отримав взвод… Ні, я не кадровий, закінчив Львівську політехніку, в «сухопутці» (Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. — Авт.) у мене була військова кафедра… Воював у Вуглегірську, Дебальцевому…
На цих словах замкомбата майор Олег Яковенко вигукує: «Точно! Згадав, де я тебе бачив!».
Між тим Віталій продовжує:
— Минулим літом було важко. Були бої на Херсонщині, потім відновлення — і ми тут. Бахмут, Курдюмівка, Біла Гора, Часів Яр… вже вивчили місцевий ТВД (театр воєнних дій. — Авт.). Зараз все облаштовано, кухня своя, їжу собі готуємо, місця під машини і танчики є, дороги знаємо.
Про бої, як і всі фронтовики, розповідає коротко і неохоче.
— Кожен бій особливий. Важко було, коли ми стояли з піхотою, ледь встиг познайомитись, а на наступний день — хтось загинув або безвісти зник…
Тут, на Донецькому напрямку, на нашій місцевості стрільба із закритих вогневих позицій — найкраще, що може бути. Це збережені людські життя, збережена техніка, виконане завдання. Це не Херсонщина, де було більше «прямих» боїв. Під Бахмутом виїжджати на пряму наводку, прямо скажу, «стрьомно». Велика щільність міської забудови, багато ПТКРів, усе заміновано та пристріляно. Тому наш підрозділ працює переважно із закритих вогневих позицій.
— Якщо не секрет, розкажіть трохи про роботу корегувальника? Те, що я побачив — лише верхівка айсберга, чи не так?
— Як бачите, корегувальник сидить окремо, там, де є можливість поставити монітори і де сидить «коптерщик» (оператор БПЛА. — Авт.).
Спочатку ми виїжджаємо на «передок», обираємо позиції для танків, прокладаємо маршрути, потім сідаємо з командирами танків, перекидаємо обрані маршрути висування в їхні планшети, визначаємо де основна, де запасна позиція. Вибір позиції — це дуже важливо. Вираховуємо перепади висот, наявність забудови, чи зможе танк дістати ціль з тієї чи іншої позиції.
Один з командирів танка, який щойно повернувся з «роботи», додає:
— Під час роботи з корегувальником важливо все. Тут і приціл має бути вивірений, і боковий рівень, і люфти в гарматі мінімальні. Також важливі навички навідника — правильно усунути ті люфти, врахувати нахил танка, ну і погодні умови відіграють велику роль.
Віталій продовжує:
— Ще також важлива комунікація — щоб ми з танковим екіпажем розуміли один одного. Бачимо по розривах — накрив не накрив, куди довернути гармату.
— Що, на вашу думку, найбільш небезпечно?
— Недоліком і небезпекою війни на обмеженому просторі є те, що всі позиції рано чи пізно стають відомі ворогу і прилітає у відповідь. росіяни — вояки серйозні. В них багато чого вже пристріляне, заміноване. Інколи засікають роботу наших корегувальників ще на етапі підготовки — якщо хтось бігає, щось пише, дивиться у біноклі — вони розуміють, що тут щось цікаве намічається і наводять арту. Буває, що вони засікають висування танків і починають «крити» ще на підході, ми своєю чергою відповідні контрприйоми використовуємо вночі, коли не дуже видно пил від руху танків та інші…
А так… Ми злетіли, побачили ціль і наше завдання зробити все, щоб екіпаж її знищив чи подавив.
Фото автора
