Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Свого часу Василь закінчив один з військових вишів України, але згодом звільнився після закінчення контракту. 10 років чоловік, як кажуть, сміливо йшов по цивільному життю: мав родину та улюблену власну справу, ведення якої надавало впевненості в завтрашньому дні…
Але все змінилося торік наприкінці лютого — в перший день великої навали північних «братів» на територію України. Забезпечивши рідним безпеку, чоловік встав на захист рідного міста, що розташоване на Волині — призвався в один з підрозділів територіальної оборони.
— Я ще з початку війни на Донбасі розумів, що велика війна неминуча — росія не та держава, яка обмежиться лише шматком землі, на яку незаконно поклала око, і буде мститися за те, що ми, українці, не почали танцювати під її дудку, — розмірковує армієць.
Впродовж наступних кількох місяців Василь та його побратими-тероборонці тісно працювали з правоохоронцями міста: стежили за громадським порядком, виявляли диверсантів та колаборантів, правопорушників та злочинців. Але з часом чоловік зрозумів, що вичерпав себе в цій ролі, тому вирішив повернутися до справи, яку свого часу опановував в Alma Mater. У жовтні 2022 року Василь за власним бажанням перевівся до окремої бригади імені князя Романа Великого.
Незабаром розпочалися бойові будні князівського воїна — з ворожими обстрілами та атаками, військовим побутом, плануваннями бойових операцій. Чоловік очолив підрозділ, який виконував специфічні завдання — дошкуляв окупантам в тилу.
— Ми робили вилазки за лінію фронту та ламали росіян психологічно. Відразу після наших «витівок» особовий склад ворога відмовлявся повертатися на позиції, чим надзвичайно полегшував роботу нашим побратимам, — посміхається князівець. — А мої хлопці-відчайдухи після цього так надихалися, що виконували такі завдання, які за звичайних умов — через перевагу в живій силі і техніці загарбників — можна було б назвати нездійсненними. Бувало таке, що ми поверталися після чергового завдання, аналізували події, і вже тоді розуміли, наскільки кожен з нас ризикував власним життям! А наше командування з того часу називає нас «підрозділ із сталевим стержнем»!
Ділиться Василь і думками стосовно «професіоналізму» і вмотивованості окупаційної армії:
— Вони потужні в озброєнні — мають нескінченні запаси техніки і боєприпасів. Але професіонали серед них вже закінчилися: наразі більшість бойовиків росармії — це мобілізовані та засуджені. Ба більше, деякі із цих злочинців нібито вже мають офіцерські і сержантські звання! Тому і тактика в росіян, як в тюрмі: підкорити, вбити найслабшого. Звідси і «м’ясні» штурми, і хаотичне застосування озброєння.
Армієць впевнений — перемога в цій кровопролитній війні на боці України. Адже наш народ має значну мотивацію і надзвичайну силу волі, хоч і значно менший щодо кількості за націю терористів і вбивць. А що стосується сучасного озброєння — нам допомагає весь світ.
Повертатися до цивільного життя після війни Василь вже не планує.
— На жаль, ми приречені жити поряд з росіянами. Тому, аби не допустити повторного вторгнення, ми повинні побудувати таку армію, яку б вони боялися і поважали. Саме тому я вже не зніму український однострій! Si vis pacem, para bellum — «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни»!
Фото автора
