Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
34-річний солдат Збройних Сил України Руслан Волков до 24 лютого 2022 вів доволі активне життя в Києві. Брав участь у таких відомих проєктах, як: кінострічка «Захар Беркут» та анімаційний фільм «Мавка».
Торік хлопцеві довелося поставити на паузу свою творчу роботу, відмовитися від бронювання від мобілізації, щоб піти захищати Україну. У складі підрозділу ДШВ він протистояв ворогові на першій лінії оборони, доки не дістав бойового поранення.
— Виріс у Харкові, — розповідає армієць. — Після школи здобув вищу освіту — фахівець з обслуговування сучасного медобладнання. Але знайшов своє покликання саме у роботі з комп’ютерною графікою, візуальними ефектами тощо. Від творчої діяльності отримував чимало задоволення.
Відмовився від бронювання, щоб піти до війська
У 2019–2022 роках Руслан проживав у столиці України, де реалізовував свої знання в двох проєктах вітчизняного кінематографа.
— У кінофільмі «Захар Беркут» є ведмідь, якого створив, працюючи в одній команді з професіоналами вищого ґатунку. Поступово перейняв від них досвід. Ми тоді звертали увагу на кожну деталь. Для цього на короткий час довелося «перепрофілюватися» на зоологів. А в «Мавці» довелося чимало потрудитися над волоссям головних героїв. Проте, вважаю, що в обох випадках усе вийшло дуже реалістично. Принаймні, мої колеги та друзі дякували за таку ювелірну роботу.
Варто сказати, що навесні 2022-го керівники проєкту клопотали про надання Русланові бронювання від призову. Проте хлопець відмовився, бо, на його думку, справжній чоловік має завжди захищати свою сім’ю та державу.
— На здоров’я ніколи особливо не скаржився. Тож у моєму районному ТЦК та СП запропонували службу в Десантно-штурмових військах. Я тоді ще мало знав про армію, але, зрозумів, що це дуже круто. Після курсу спецпідготовки в навчальному центрі ДШВ мене направили служити до окремої аеромобільної бригади, — повідомив військовослужбовець.
Коли стався вибух, подумав, що відірвало стопу
На початку липня 2022-го Руслан з іншими новобранцями прибув на бойову позицію біля селища Богородичне Донецької області.
— У першу ж годину після «заселення» нас потужно обстріляли, і таке відбувалося щодня… Здебільшого прилітали 120-мм міни, але падав і більший калібр. Часто літали ворожі дрони типу «Орлан-10». Також там побачив результати від вибухів ворожих фосфорних боєприпасів попереду наших окопів, — повідомив військовослужбовець
…Увечері 25 липня армієць чергував на спостережному пункті. Раптом настала зловісна тиша. Останнє означало, що скоро ворог себе якось проявить. Буквально за кілька хвилин розпочалося…
— Дощем стали падати 120-мм міни. Я заліг в окопі та приготувався. Одна міна лягла десь за 10 метрів, я перевів дихання. Проте друга розірвалася вже за 5-6 метрів від мене. Дзвін у вухах… Я в шоковому стані… Боявся поворухнутися і подивитися на своє тіло. Подумав спочатку, що лишився стопи, бо такий сильний біль був. Нога зовні ціла, але поранення було важким, — зазначив він.
Лікарі коливалися: ампутувати чи лікувати
Далі була евакуація через Краматорськ до Дніпра. Як виявилося пізніше, Русланові сильно роздробило кістки на стопі. Лікарі довго коливалися — ампутувати пів стопи чи поставити апарат Єлізарова. Руслан наполіг на останньому, пообіцявши виконувати все, що скажуть медики.
— Пережив три операції. Окрім складення до купи вцілілих кісток, мені ще й пересадили шкіру на стопі. Адже ворожий уламок вирвав великий шматок зовнішнього покрову тіла, — із сумом каже воїн.
Понад два місяці Руслан пересувався лише на милицях. Від палиці навмисно відмовився, щоб не звикати до полегшення. Намагався ходити самостійно і це дало позитивні результати у плані відновлення рухливих функцій.
— Більша частина реабілітації проходила на Закарпатті. Там же відбулося засідання ВЛК, на якому мене визнали обмежено придатним до військової служби. Останнє означало, що з бойовими друзями з підрозділу ДШВ доведеться проститися, — зазначив Руслан.
Наразі чоловіку заборонені великі навантаження на ліву ногу. Також часто турбують головні болі через акубаротравму. Тому він став більше займатися спортом: на перекладині, гімнастичних брусах, став плавати в басейні.
У квітні 2023-го військовослужбовця Збройних Сил України переведено до підрозділу охорони одного з районних ТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— Після планових чергувань охоче допомагаю службі зв’язків із громадськістю. Хоч я зараз не і в окопах першої лінії, але, вважаю, що й на цьому місці приношу чимало користі своїй державі. Ну, а великий кінематограф може й почекати, поки я служу Україні, — насамкінець зауважив солдат Руслан Волков.
Фото автора та з архіву Руслана Волкова
