Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
25 вересня виповнилось 145 років від дня народження Михайла Галущинського (1878–1931) — команданта Легіону Українських Січових Стрільців у 1914–1915 роках. Йому — освітянину, публіцисту і громадсько-політичному діячеві — випало на початку Першої світової війни стати також одним із творців зародку модерного українського війська — Легіону УСС.
…блиснув дир[ектор] Галущинський небуденним організаційним і педагогічним талантом. І хоч він був типовим українським романтиком, став він з вибухом І. світової війни в 1914 р., як резервовий австрійський обер-ляйтнант, першим військовим командантом створених політичним «Народним Комітетом» чи пак «Боєвою Радою» «Українських Січових Стрільців»… (Степан Шах. Львів — місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. Мюнхен, 1956. Ч. 3. С. 140).
Михайло Галущинський народився 25 вересня 1878 року в сім’ї священника Української греко-католицької церкви в селі Звиняч, яке належить нині до Білобожницької сільської громади Чортківського району Тернопільської області. Його батько, Микола Галущинський (1852–1923), був священником церкви Перенесення мощей св. Миколая в містечку Струсові, а згодом, від 1882 року, став — парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Звинячі.
Походження зі священницької родини дало Михайлу змогу здобути гарну освіту і визначало його долю, яка була подібною до долі його братів. Старший із них, Теодозій, став священником, ігументом, згодом також архімандритом Чину св. Василія Великого та ректором Львівської греко-католицької духовної семінарії. Молодший брат Микола був адвокатом у Самборі, а найменший брат Іван — професором гімназії в Тернополі та головою Товариства «Рідна школа».
Навчався Михайло Галущинський спочатку у василіянській гімназії в Бучачі, згодом у Тернопільській гімназії, Львівському (1898—1900) та Віденському (1900—1901) університетах. Вже зі студентської лави долучився він до громадсько-політичного життя, беручи участь в діяльності й навіть очолюючи просвітницькі та політичні молодіжні організації.
Під час навчання у Львові Михайло Галущинський очолював «Академічну громаду», а у Відні — «Січ». Серед головних ідей, які обстоювали учасники цих молодіжних об’єднань, була ідея творення незалежної української держави. У програмній редакційній статті першого українського студентського журналу «Молода Україна», який разом з однодумцями Михайло Галущинський видавав у 1900–1903 роках, зазначалось:
Коли ми вивішуємо над нашим видавництвом сей стяг, коли симболїчними буквами на стягу нашім виписуємо одно слово: Україна, коли стаємо тим самим під стягом нашої национальної ідеї, беремо сьвідомо і охітно на наші рамена тягар всеї боротьби, в яку спішити треба під сим стягом, готові ми до всякої посбвяти та до найтяжшої боротьби, бо цїль наша взнесла і висока, бо ідеа наша сьвята і непорочна. Наша национальна ідея, се не само питанє мови, не само питанє етноґрафічної відрубности, се питанє полїтичної независимости, питанє потреб поневолених верств нашого народу, повної социальної справедливости… (Товариші і Товаришки! // Молода Україна. 1900. Число 1. С. 3).
Після завершення навчання Михайло Галущинський викладав у Золочівській гімназії, пізніше став директором Рогатинської гімназії святого Володимира, яку очолював з 1909-го по 1914 рік. У цей час просвітник і громадський діяч занурився в організацію освітнього процесу, приділяючи значну увагу національно-патріотичному вихованню української молоді.
Під той час, напередодні зриву Першої світової війни, в Австро-Угорщині набирав обертів український стрілецький рух. У його межах українська молодь здобувала організаційний та військовий досвід, готуючись до того, щоб збройно стати до боротьби за українську державність і вибороти українську державність силою зброї, коли до того складуться сприятливі обставини.
Нагода зробити це випала після початку Першої світової війни. Тоді 28 тисяч добровольців відгукнулись на заклик Головної Української Ради вступити до лав першого українського національного військового формування у складі австро-угорської армії. З’явитися на збори у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914 року змогли тоді близько 10 тисяч охочих, оскільки російська армія до того часу вже захопила частину повітів Галичини.
Утім, навіть це менше число охочих воювати українців видалось австрійській владі неприйнятним, оскільки численне й потужне збройне українське національне формування могло стати загрозою для Австро-Угорщини. Через це з 10 тисяч українських добровольців для створення української національної частини австрійці відібрали лише 2,5 тисячі стрільців.
…я дістав лист від проф. Боберського, який у головних рисах стверджував те, шо на мене звернули увагу, як на команданта УСС. … Лист був неначе своєрідним запитом, чи я прийму команду над УСС, з рівночасним зазивом згодитися на загальне бажання і приняти те становище, яким наділює мене довіря найвищої народньої організації. Моє рішення не було легке. … Який був зміст моєї відповіді, не тямлю точно. Але менш-більш був він того роду, що я не усуваюся від повинности, одначе звертаю відразу увагу на те, що не знаю, чи мої сили вистануть до переведення такого діла, на якій я, зрештою, мало розуміюся. Але, як це до цієї пори було моїм звичаєм, так і надальше я не відмовляюся поставити моїх слабких сил на услуги великій і важній народній справі. (Михайло Галущинський. З Українськими Січовими Стрільцями. Спомини з рр. 1914—1915. Львів, 1934. С. 6—7).
Військовим командантом Українських Січових Стрільців з ініціативи Бойової Управи у серпні 1914 року спочатку став отаман Теодор Рожанковський, який, утім, відбув на цій посаді заледве близько 10 днів. Йому на заміну до виконання обов’язків команданта на заклик Бойової Управи зголосився Михайло Галущинський, який обіймав цю посаду в один із визначальних періодів в історії Легіону УСС — під час його становлення як військового формування від середини серпня 1914-го до кінця січня 1915 року.
Про цей час Михайло Галущинський написав цінні докладні спогади, опубліковані спочатку на шпальтах львівської газети «Діло», а згодом також і окремою книгою. Позбавлені будь-якого самовозвеличення і перебільшення ролі команданта, вони є правдивим документом епохи, в якому докладно висвітлено історію формування Легіону Українських Січових Стрільців у перші місяці існування цього військового формування. Виважену оцінку спогадам Михайла Галущинського про створення Легіону УСС дав Степан Шах, акцентувавши увагу на «лукавому відношенні» австрійського військового командування до українських добровольців:
По війні оголосив він на сторінках «Діла» свої в 1917 р. написані спомини з того часу, в яких представив усю організаційну «мізерію» цієї першої кадри У.С.С. і без ретуші висвітлив лукаве відношення австрійської військової нач. команди до цих справжніх воєнних добровольців. Ці кого спогади вийшли теж окремою відбиткою п. н. «З Українськими Січовими Стрільцями». Спомин з рр. 1914—1915., Львів 1934 р. Хоч вони йому, як військовому «вождові», не приносять ніякої воєнної слави, а свої переживання при У.С.С. називає «найстрашнішим сном», зате є вони неоціненим праджерелом до історії УСС і в тім є їх незаперечна історична вартість. (Степан Шах. Львів — місто моєї молодости. Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія. Мюнхен, 1956. Ч. 3. С. 141).
Після того, як наприкінці січня 1915 року командантом Українських Січових Стрільців призначили отамана Гриця Коссака, Михайло Галущинський служив військовим секретарем при командуванні австро-угорських військ. Згодом, у 1918—1919 роках, брав участь в українсько-польській війні в лавах Української Галицької армії, й після поразки Західноукраїнської Народної Республіки лишився жити у Львові.
Читайте також: Іван Боберський став одним із батьків-засновників легіону Українських січових стрільців — Андрій Сова
Не будучи професійним військовим, у 1920-ті роки Михайло Галущинський повернувся до викладацької, просвітницької та громадсько-політичної діяльності. Він працював професором Львівського (таємного) українського університету й упродовж 1923–1931 років очолював товариство «Просвіта», а також став одним із засновників і лідерів Українського національно-демократичного об’єднання — головної української політичної партії в Галичині. У своїй політичній діяльності він був послідовним прибічником дотримання прав українців у Речі Посполитій шляхом досягнення польсько-українського компромісу.
Степан Шах пише, що в ті часи Михайло Галущинський запам’ятався йому «високою особистою культурою, був скромний, ввічливий, ціле життя остав справжнім безсеребренником, непохитним ідеалістом, постійним оптимістом, полумінним бесідником», а «просвітяни» «називали його “українським Демостеном”».
Помер Михайло Галущинський 23 вересня 1931 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Ілюстрації з відкритих джерел
