Важливу роль відіграла також змога обрати посаду — рекрутери бригади запропонували чоловіку вибір з низки вакантних посад і він обрав посаду оператора НРК….
Віктору 59 років і він навідник гармати, хоча міг би й далі бути звичайним пенсіонером.
— Я працював бортпровідником-інструктором в авіакомпанії, яка базувалася в аеропорту «Бориспіль». Авіація — захоплення всього мого життя. Це цікава, але важка робота. Підйоми серед ночі, рейси в будь-який час доби. Постійні відрядження. Вдома майже не буваєш. Це була моя улюблена робота, але втома накопичується роками, і в якийсь момент ти починаєш чекати пенсії, аби частину життя прожити для себе і рідних. За рік до виходу на пенсію я почав будувати своїми руками дачу неподалік Борисполя. Робота в авіації дозволяє піти на заслужений відпочинок в 55 років. Тож я вийшов на пенсію, аби відпочити і насолоджуватися природою і спокоєм на дачі. Це тривало три роки. Потім росіяни почали своє широкомасштабне вторгнення в Україну, — розповідає Віктор про своє довоєнне життя. — 24 лютого 2022 року я якраз був на дачі. О четвертій ранку вже не спав, бо запланував на день багато роботи. О пів на п’яту щось так гупнуло, що мій будинок затремтів. Не зрозумів, що сталося. Вийшов на терасу — тиша. Тільки повернувся в будинок — знову гупнуло. В голові промайнуло, що, напевно, щось лихе почалося. Так воно й було. Я відразу вирішив, що піду до війська. Так я потрапив в окрему механізовану бригаду, яка була сформована на базі підрозділів Добровольчого Українського Корпусу ЗС України.
Віктор має хобі — моделювання радіокерованих літаків. Тож приєднався до підрозділу, який займався тематикою БПЛА. Згодом йому запропонували перейти служити в артилерійську батарею.
— Я погодився й ані краплі не шкодую, — каже він. — У перший день в артилерії мені здалося, що це все дуже важко і що це не моє. Але буквально за тиждень я повністю опанував гаубицю, довів свої дії до автоматизму. Моя позиція в розрахунку — навідник гармати. Вона дуже точна. Ефективна дальність стрільби — до 11 км.
Практично все життя Віктор провів в небі, тому і має в підрозділі псевдо «Скай»). «Sky» в перекладі з англійської — небо. У тій же батареї, але на іншій гарматі, воює старший солдат Дмитро на псевдо «Інженер». Це син Віктора.
— Ми разом працювали і літали в одній авіакомпанії. Тепер разом служимо в артилерії, — розповідає «Скай».
Разом зі своєю батареєю Віктор вже пройшов багато. Прикривав піхотинців бригади під Бахмутом і на Лиманському напрямку. Потрапляв під ворожі обстріли і авіабомбардування.
— Одного разу наша бойова робота тривала безперервно дві доби, і за цей час ми випустили по ворогу триста тридцять три снаряди. Для артилеристів це число символічне. Його використовують командири для синхронізації залпу декількох гармат. Ми підписали гільзу цього снаряда і сфотографували на згадку, — розповідає «Скай». — Чи це важко, дві доби поспіль бути біля гармати під загрозою вогню ворожої артилерії і дронів, без можливості повноцінно поїсти і відпочити? Не важко, якщо ти знаєш, для чого ти тут, і це твій свідомий вибір.
Зазвичай артилеристи не бачать результатів своєї бойової роботи, бо їхні цілі за декілька кілометрів від них. Та інколи у них є можливість бачити трансляцію з поля бою.
— Тоді ми бачимо, які цілі і як точно ми вражаємо. Це мотивує і підбадьорює, — каже Віктор. — Ще більше надихає, коли за свою роботу ми чуємо схвальні відгуки командирів і колег. «Молодці, це була добра і влучна робота! Ви нам сильно допомогли» — коли чуєш такі слова від піхотинців, яких ми найчастіше підтримуємо і прикриваємо вогнем, то це найбільша нагорода для нас.
Нині дача Віктора чекає на повернення чоловіків-господарів: батька і сина.
— Буквально марю майбутнім. Маю багато планів, як там все гарно облаштувати, — каже Віктор. — Після Перемоги буду бавити онуків, насолоджуватися природою. І, звичайно, згадувати бойові артилерійські будні, які назавжди закарбуються в моїй памʼяті.
Фото автора
