Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Того дня, 20 квітня, Владислав мав би приїхати додому із величезним букетом троянд, щоб привітати кохану дружину Лілію з першою річницю їхнього шлюбу. Він завжди так робив: на святкову дату за будь-яких обставин намагався бути поряд із родиною. Натомість квітами зустрічали його — навіки 23-річного захисника, який повернувся до рідного села на щиті, віддавши своє життя в жорстокій боротьбі за Україну…
Сьогодні, 17 вересня, Владиславу Товстоп’яту виповнилось би 24 роки. Жвавим, допитливим та наполегливим хлопчаком запам’ятали його мешканці Северинівки на Вінниччині, де народився та зростав Владислав. Із раннього дитинства він захопився спортом, зокрема греко-римською боротьбою. Маленький Влад здобував високі нагороди на обласних чемпіонатах та багаторазово ставав чемпіоном міжобласних змагань. Ніби знав, що від давніх-давен цей вид боротьби відігравав величезну роль у фізичній підготовці майбутніх воїнів.
Після закінчення загальноосвітньої школи у 2017 році Владислав вступив до Національної академії Служби безпеки України на спеціальність «Національна безпека». До навчання ставився відповідально та сумлінно, здобув неабияку довіру серед ровесників. «Скромний, ввічливий, завжди готовий прийти на допомогу», — так згадують Владислава його однокурсники. Не полишив юнак і заняття спортом: був призером спортивних змагань Академії з боротьби самбо. Але попри величезну зайнятість в академії Владислав знаходив час на різні підробітки: мріяв придбати мотоцикл. І це йому вдалось.
Того самого року Владислав почав зустрічатись із Лілією — дівчиною, яка навчалась із ним у школі й закохалась у його добрі очі та високе почуття відповідальності за близьких.
— Влад щиро мріяв про міцну родину, заради якої готовий був на все. Ми хотіли побудувати будинок, народити та виховати діток. Навіть імена вибрали: Влад хотів назвати сина Святославом, а я доньку — Соломією… Але він того всього вже ніколи не побачить, — дружина насилу стримує сльози. — Мені дуже важко говорити про Влада, болить неймовірно. Упродовж шести років ми майже постійно були поруч одне з одним, навчались разом в академії. Я втратила найдорожче, що в мене було.
У 2021 році юнак здобув диплом бакалавра, а також закінчив навчання за програмою підготовки офіцерів запасу. Вступив на магістратуру в рідній академії. Проте почалась велика війна…
Ані на мить не задумуючись лейтенант Товстоп’ят вирішив вступити до лав Збройних Сил та захищати Батьківщину. І вже 27 лютого 2022 року він обійняв посаду командира взводу охорони однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил. Побратими згадують, що Владислав був людяним командиром, спокійним та справедливим.
— Він завжди докладав максимальних зусиль, аби виконати завдання командування, був дуже відповідальним і працьовитим. Водночас стояв горою за своїх підлеглих, якщо в когось виникали проблеми, намагався знайти причину цього та допомагав розв’язати конфліктну ситуацію, — додає Лілія.
Не полишив Владислав і навчання: продовжував дистанційно здобувати освітній рівень «магістр». Але попри щільний графік — навчання у виші, постійні тривалі та виснажливі тренування в підрозділі — хлопець знайшов час, аби втілити найзаповітнішу мрію: 20 квітня 2022-го він одружився з коханою, яка навчалась разом із ним. Знав, що війна з найзапеклішим ворогом України не закінчиться швидко, тому дуже хотів створити сім’ю.
читайте також:
В останніх смс-повідомленнях Влад встиг написати, що на їхні позиції йшли танки
Згодом молодий офіцер у складі підрозділу вирушив виконувати завдання до новосформованої зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗС України. А після злагодження, проходження спеціальних і додаткових курсів з вогневої, тактичної, медичної підготовки вирушив боронити державу на схід України, де тривали важкі бої з окупантами.
Владислав Товстоп’ят та його побратими мужньо тримали оборону довірених рубежів. Вони стримували наступ ворога та неодноразово відбивали масовані атаки противника.
9 квітня 2023 року, у світле свято Вербної неділі, російські нелюди вкотре обстрілювали з артилерії позиції біля населеного пункту Новобахмутівка, які тримав взвод лейтенанта Владислава Товстоп’ята. Відбиваючи ворожу атаку, воїн дістав тяжкі поранення, несумісні з життям.
— Мій Владик до останнього подиху мужньо захищав мене, свою родину та всю Україну. Він не відступив ані на крок, не поступився загарбникам до останнього удару відважного серця, — говорить Лілія Товстоп’ят. — В останніх смс-повідомлення він ще встиг написати, що на їх позиції йшли танки… Але хлопці змогли їх стримати… Загинув Влад від прямого влучання снаряда…
Владислав народився 9-го місяця 1999 року, загинув — 9 числа. Ліля говорить, що таких збігів чисел у них було чимало. Пара почала зустрічатись 23 травня, а загинув Влад, коли їм обом було по 23 роки. Одружились 20 квітня, а за рік — 20 квітня — воїна зустрічали вдома, але вже на щиті…
— Це невимовно боляче — зустрічати мертве тіло коханого на річницю весілля… Хоч він і загинув раніше, але все так склалось, що приїхав саме в той день додому. Ніби не міг залишити мене одну, хотів бути поруч. Наступного дня я ховала свого чоловіка. Коли я бачилась з ним передостанній раз, ми обмінялись речами — Влад зняв свою футболку і віддав мені, натомість на схід забрав мою сорочку. Вже минуло понад 5 місяців з дня його загибелі, а ця футболка зі мною, я її бережу як зіницю ока, і досі відчуваю його запах… А він мою сорочку так і не привіз, хоч я його й просила…
Лілія досі не може повірити, що Влада більше немає. Вона й до цього часу вірить, що одного дня відчиняться двері і перед нею стоятиме її усміхнений Владик. Дівчина — теж офіцер. Ще коли чоловік був живий, вона перекваліфікувалась на іншу військово-облікову спеціальність, аби мати змогу поїхати на Схід та бути поряд із коханим. Не встигла… Хоча на Схід все-таки вирушила: сьогодні Ліля працює психологом в одній з окремих механізованих бригад.
— Постійно виїжджаю на бойові позиції, допомагаю хлопцям — таким, як мій Влад, намагаюсь їх підтримувати. А ще — розповідаю про Влада, про те, яким він був: відповідальним юнаком, який за власним бажанням, не озираючись, пішов захищати країну, не задумуючись, що з ним може щось статись. Я навіть створила петицію до Президента України про присвоєння моєму чоловікові звання Героя України, зібрали вже підписи. Дуже сподіваюсь, що її підпишуть. Влад заслуговує на це.
А тим часом студенти заочної форми навчання Національної академії СБУ отримали «магістерські» дипломи. Серед цих юнаків і дівчат мав би бути і Владислав Товстоп’ят. Натомість на хвилину в урочистому залі запанувала цілковита тиша на знак вшанування пам’яті юного захисника, який загинув за Україну.
За особисту мужність та самовіддане виконання військового обов’язку старший лейтенант Товстоп’ят удостоєний високої державної нагороди — ордена «За мужність» III ступеня, також захиснику присвоєно чергове військове звання «старший лейтенант». На жаль, посмертно.
Самотніми назавжди залишилися батьки хлопця та сестра.
… А Лілії сьогодні вдалось приїхати з передової додому, аби побути з коханим.
Фото надали Лілія Товстоп’ят та пресслужба бригади
