«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Сьогодні у Military Media Center відбувся круглий стіл «Нові підходи до військово-патріотичного виховання: що зміниться у школі, позашкіллі та підготовці молоді».
Наразі держава активно фінансує проєкти неурядових організацій і окремих волонтерів. Начальниця відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України Аліна Грушина ознайомила присутніх із дійсно непоганими результатами проведення заходів, які підтримує Міністерство. Це патріотичні табори, вишколи, ігри для різних вікових груп.
На жаль, у деяких юнаків немає навичок поводження зі зброєю, немає психологічної готовності до служби, а допризовна підготовка дівчат взагалі не передбачена застарілими нормативними документами. Адже тривалий час допризовна підготовка в школах знищувалась. Години цього навчального предмета зменшували, матеріально-технічну базу втрачали, кадри розійшлися. Добре, що зараз збільшили кількість годин «Захисту України». Це, звісно, дає надію.
Міжнародний досвід говорить про те, що патріотичним вихованням молоді повинні займатися кваліфіковані спеціалісти, які проходять спеціальну підготовку і сертифікацію. Вони організовують цю виховну роботу не лише в старшій школі, а від початку навчання. В Україні діють десятки національно-патріотичних організацій, але їхня діяльність відокремлена від освіти. На практиці це означає, що національно-патріотичне, а тим паче військово-патріотичне виховання молоді — це позашкілля.
Ще від початку війни на сході України існує ініціатива введення окремої посади в школах — заступника директора з військово-патріотичного виховання, також йдеться про збільшення практичної складової предмета «Захист України» та запрошення на його викладання насамперед ветеранів російсько-української війни.
Цю ініціативу просувають військові, які розуміють важливість процесу підготовки молоді до оборони України. І на сьогоднішньому круглому столі аргументи військовослужбовців були найбільш переконливими.
«Ми повинні вже зараз думати про те, щоб мати змогу із ветеранського середовища підготувати інструкторів високого рівня, які могли б одразу після війни, коли ми переможемо, піти в освітній процес і фахово викладати „Захист України“ нашим дітям», — зауважив офіцер навчально-методичної групи навчального центру Сил ТрО ЗСУ Юрій Пустовій.
У деяких областях ще після початку російської агресії в 2014 році були створені як пілотні проєкти Центри військово-патріотичного виховання на базі опорних шкіл, куди на заняття їздять учні сільських шкіл, де немає бази для викладання допризовної підготовки. Поширити цей досвід на всі територіальні громади запропонував заступник командира механізованої роти однієї з частин Сил ТрО ЗСУ Руслан Трегуб.
«Ми знаємо, що в освіті відбувається реформування, в громадах звільняються приміщення, тобто школи, де ми можемо створювати окремі навчальні заклади під назвою „Центр військово-патріотичного виховання“, де будуть працювати викладачі, спеціалісти, які розуміються на військовій справі», — зазначив Руслан Трегуб.
Від себе додам, що створенням таких центрів могли б зайнятися Міністерство оборони України та Міністерство у справах ветеранів України. Це допоможе частково вирішити проблему із працевлаштуванням військовослужбовців після демобілізації. Та й довіра до Збройних Сил у суспільстві дуже висока — не тільки школярі й студенти, а й чимало дорослих охоче засвоювали б у таких центрах нові навички, життєво необхідні нам в умовах воєнного стану.
Адже військово-патріотичне виховання — це наскрізний, багатогранний виховний процес, спрямований на формування не тільки в молоді, а й у всіх громадян України оборонної свідомості, підвищення суспільної значущості та поваги до військової служби, мотивації до набуття необхідних компетентностей у сфері безпеки та оборони.
Фото Дмитра Юрченка
