Чому ворог зосереджується саме тут? На це питання відповів військовий експерт Петро Черник. «Курський напрямок — це питання їхнього (рф — ред.) престижу, тому що от уже…
З початком російсько-української війни у 2014 році дехто зі світових політиків став порівнювати путіна з гітлером. Дійсно, в політичному сенсі, методах правління і рисах поведінки цих двох злочинців виявилося чимало схожого. Обидва потрапили на вершину влади внаслідок політичної угоди у смутний період політичної й економічної кризи. Обох відрізняла прихильність до жорсткої позиції в зовнішній політиці й обидва користувалися великою підтримкою з боку населення. Згодом ця схожість конкретизувалася в практичні вчинки.
Так, за наказом путіна, у 2014 році було окуповано Крим. Причому за тим самим сценарієм, за яким гітлер у 1938-му анексував Австрію. Там, як потім у 2014 році в Криму, було проведено псевдореферендум, покликаний легітимізувати аншлюс. А захоплення росією частини Донбасу повторило гітлерівську анексію Судетів. Але якщо на сході України російська агресія була пов’язана з нібито захистом російськомовного населення, то в Судетах це назвали територіальним возз’єднанням німецької нації.
На цьому схожість не закінчується. У 1939 році нацистська Німеччина вторглася до Польщі, а росія в лютому 2022-го розпочала широкомасштабну війну в Україні. Обидва диктатори спробували представити свою агресію як захист від нападу. До речі, путін досі дотримується цієї версії.
Що відрізняє головного злочинця ХХ століття від його послідовника у ХХІ столітті?
По-перше, це рівень неприхованого цинізму і лицемірства з боку нащадка каральної системи нквс. Якщо гітлер від самого початку свого правління протиставив себе і свою націю всьому іншому світові й відкрито заявив про наміри розширення життєвого простору за рахунок чужих територій, то путін свої імперські амбіції приховав під маскою цілком демократичного лідера. Він доволі вдало інтегрував росію до системи світової політичної й економічної спільноти, налагодив непогані стосунки з лідерами провідних країн Європи, Америки, Азії та Африки, запропонував свої послуги в гуманітарній, миротворчій сферах. Доволі майстерно скористався проблемами заходу щодо задоволення потреб у дешевих енергоносіях, нафтопродуктах, газі. Втілив у життя проєкти «Північний потік — 1» та «Північний потік — 2» з постачання газу до країн ЄС, подвоїв експорт нафти до країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки.
У такий спосіб російському диктатору вдалося створити штучну залежність високотехнологічних країн світу від сировинних ринків рф. А в обмін на це росія отримувала не тільки шалені дивіденди, а й сучасні технології для розвитку військово-промислового комплексу, машинобудівництва, створення нових потужних зразків озброєння. На словах путін декларував прихильність до демократичних цінностей і дотримання міжнародних правових норм, а на ділі повністю знищив політичну опозицію, взяв під контроль ЗМІ й судову систему. А коли головний кагебіст побачив, що має авторитет і визнання у світі та високий рівень довіри й підтримки з боку населення рф, він перейшов до наступного етапу реалізації свого підступного плану.
Анексія Криму й окупація Донбасу стали маркером на реакцію світу
Скориставшись складною внутрішньополітичною ситуацією в Україні, у березні 2014 року кремлівський диктатор вирішив анексувати Крим. Виходячи з впевнених і чітких дій окупантів, план захоплення півострова був досконало розроблений ще задовго до подій на Євромайдані. Озброєні «зелені чоловічки», підрозділи так званої самооборони захопили парламент АР Крим, блокували військові частини й інші стратегічні об’єкти. На півострів перекинули тисячі російських солдатів і сотні одиниць бойової техніки. Терміново було проведено псевдореферендум, за підсумками якого «Крим перейшов до складу рф».
Ховаючись за доволі примітивною ширмою нібито народного волевиявлення, путлер насильницьким шляхом захопив частину території суверенної країни. А російські ЗМІ піднесли цю подію як довгоочікуване свято жителів Криму — повернення в рідну гавань московії.
Наступним кроком окупації стало вторгнення російських загарбників на схід України під приводом захисту російськомовного населення від «кровожерливих бандерівців». І знову все зроблено за завчасно розробленим шаблоном. Спочатку тривали мітинги незадоволених бабусь і місцевих люмпенів Донецька та Луганська, потім з’явилися заслані козачки з ростова і таганрога. Зводилися барикади, блокпости, захоплювалися адмінбудівлі, військові частини.
росЗМІ тим часом безупинно розповідали, як Донбас страждає від «київської хунти» і як волає про допомогу з боку своїх «російських братів». Саме тоді з’явилися жахливі історії про розп’ятого «мальчика в трусиках» і «зґвалтовану бабусю». А путлер тим часом чекав. Чекав на те, як відреагує світ на його витівки. Але, схоже, що світ перебував у повному ступорі. Система глобальної світової безпеки дала збій. Адже до цього ніхто ще не стикався з таким рівнем неприхованого нахабства і відвертого ігнорування всіх правил і норм міжнародного права. Тому, крім висловлення «крайньої стурбованості і обурення», з боку гарантів системи міжнародної безпеки ООН, ОБСЄ, парламенту ЄС жорстких, дієвих заходів протидії агресору не було.
Звісно, що безкарність завжди породжує вседозволеність. Розуміючи, що світ виявився безпорадним і слабким, путін пішов далі. За аналогією з кримським сценарієм він провів псевдореферендуми в Луганській і Донецькій областях, а згодом кремлівські посіпаки й маріонетки урочисто оголосили про створення так званих лнр і днр під протекторатом рф.
І знову світ проковтнув цю кричущу дичину. Ніхто відкрито не засудив путіна, не назвав його терористом і загарбником. Західні лідери за інерцією зверталися до нього шанобливо та обережно, намагаючись не розлютити тирана, а викликати в нього розуміння і готовність до цивілізованого діалогу.
Але така позиція в розумінні гопніка путіна була проявом слабкості й боягузтва. Тому він став поводитися ще більш нахабно і безцеремонно. Далі було вторгнення регулярних військ рф на територію Донбасу, трагедія Іловайська, збиття малайзійського Боїнга 777, обстріли України з території рф. На жаль, світ продовжував дивитися на злочини кремлівського щура крізь рожеві окуляри і не відреагував належно на ці драматичні події. А санкції, які були ухвалені після анексії Криму та окупації Донбасу, явно не відповідали рівню скоєного злочину.
Нав’язливою ідеєю путлера залишається знищення України і українців
Широкомасштабне вторгнення російських загарбників в Україну під задекларованою метою «денацифікації і демілітаризації», остаточно зірвало покров адекватності з керівника країни-агресора. А після трагедії Бучі, Ірпеня, Маріуполя навіть найбільш ліберальні й нейтральні країни світу зрозуміли, що насправді являє собою ця особистість і до чого можуть призвести його дії.
Створення антиросійської коаліції, надання військової допомоги Україні і мужність її захисників змогли зірвати плани злочинця. Але він не відмовився від своєї мети знищити нашу державу. Патологічна ненависть до України та її жителів стала візитною карткою путлера. Як колись гітлер назвав євреїв ворогами рейху, так само бункерний дід вважає, що українці не можуть існувати на цьому світі і мати свою державу. І хоча для зомбованого населення боліт він розповідає про священну війну з НАТО, яке збирається захопити росію, головним чинником ведення війни залишається руйнація української державності.
Але так сталося, що серед безлічі інструментів впливу в нього є опція, якої свого часу не мав гітлер — ядерна зброя. Як кажуть професійні психологи, щоб зупинити божевільного диктатора, треба вплинути на його слабкі місця: комплекси, страхи, сумніви. Сьогодні єдиним ефективним засобом впливу на злочинця № 1 залишається жорстка військова відповідь і незламність українського духу. Дуже точно з цього приводу висловився віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс. Він сказав, що «путін зараз у тому ж становищі, що нацистський диктатор у 1943 році — війна ще триває, але вже програна». Тому сподіваємося, що цю естафету: гітлер — путлер очікує всім відомий кінець.
