Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Поки Сили безпеки та оборони України нищать російського ворога на передовій, сапери Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС ліквідовують наслідки російського вторгнення на деокупованих територіях. Після того, як адепти «руського міра» пройшлися війною по землях Слобожанщини, Харківська область займає одне із сумних місць в статистиці щодо замінування територій — пряму небезпеку становлять більшість полів, лісосмуги, річки, дороги, місцини навколо селищ та міст. Та і в самому Харкові, який торік піддавався жорстким обстрілам з боку окупантів, й досі зустрічаються вибухонебезпечні предмети, при контакті з якими може трапитися найстрашніше…
Авторка матеріалу провела один день з українськими рятувальниками, аби показати читачам, в якому ритмі працюють сапери та якій небезпеці піддаються.
З командою саперів ми зустрічаємося поблизу місця розташування їхнього загону. Зранку очільник групи піротехнічних робіт та підводного розмінування Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС України Максим Томко отримав інформацію про те, що поблизу одного з деокупованих селищ місцеві жителі знайшли нерозірваний снаряд. Негайно рушаймо на місце небезпечної знахідки.
Наш шлях пролягає побитою осколками снарядів трасою, по якій російські загарбники рухалися на Харків, перетнувши державний кордон України, а потім, рівно рік тому, з ганьбою бігли під натиском Сил безпеки та оборони Харківщини в бік своєї недодержави. Вздовж дороги жовтіють посохлим бур’яном незасіяні сільськогосподарські угіддя — небезпека і досі чатує тут у вигляді мін і розтяжок. Про це то тут, то там свідчать червоні показники з написом «Небезпечно, міни».
Минаючи чергове поле, зустрічаємо спеціальну автівку з написом «Укроборонсервіс — група розмінування». Неподалік неї в траві пораються кілька чоловіків. Не можемо стримати допитливості — зупиняємося. Один з хлопців відривається від групи та підходить до нас. Розпитує, хто ми, та гостинно запрошує подивитися на процес роботи фахівців «Укроборонсервісу», які викопують із землі чергове нагадування про бої, які тривали тут рік тому. Але перед тим, як пустити нас до місця робіт, наполегливо вимагає надягти засоби захисту — шолом та бронежилет.
До небезпечного предмета, який знаходиться у 50 метрах від дороги, рухаємося протоптаною стежкою: це поле хоч і обстежене на наявність протипіхотних мін, але мала ймовірність натрапити на «Пелюстку» таки зберігається.
В ямі перед нами — нерозірваний снаряд від «Урагану», який глибоко застряг в землі. Метрах у 20 лежить аналогічний, який сапери вже приготували для транспортування на полігон, аби безпечно його знищити.
Сапери з «Укроборонсервісу» розповідають, що поля навколо напхані нерозірваними касетами від РСЗВ, протитанковими та протипіхотними мінами. Роботи для них вистачить на роки.
Рушаймо далі — на місце знаходження «нашого» снаряда. Їхати приходиться «грунтовкою» вздовж мальовничих ставків, обладнаних для рибалки та відпочинку. Але вже понад 18 місяців відвідувати цю містину заборонено — така витівка може коштувати сміливцю життя. Дві автівки — легкова та невелика вантажівка з написом «Розмінування», зупиняються неподалік місця небезпечної знахідки. Максим та його побратим надягають шолом, бронежилет, рукавички.
Підійшовши до кущів, не відразу помічаємо вибуховий предмет.
А один із саперів вже лізе у самі хащі й вже за хвилину обережно виносить 152-мм снаряд. Чоловік поміщає небезпечний предмет до кузова вантажівки в тирсу, аби можна було «м’яко» перевезти його на полігон.
Поблизу місця нашої зупинки стоять залишки вигорілої бойової машини. Мої іноземні колеги, які також знімають роботу саперів, зацікавилися знахідкою та виявили бажання підійти до машини ближче. Але хлопці дозволяють підійти до неї лише після того, як пройдуться з щупом навколо — в траві також може чатувати небезпека…
За кілька хвилин Максим квапить нас — надійшло повідомлення від співробітника супермаркету, який розташовується на сумнозвісній Північній Салтівці, про залишки невідомого вибухового предмета на території підсобного двору. Якого саме — поки невідомо…
За 40 хвилин дістаємося до місця призначення. Невідомим предметом, який може становити небезпеку для навколишніх, виявилися залишки боєприпасу від «Граду», який співробітники магазину знайшли серед будівельного сміття. Вже за пару хвилин сапери переміщують його до вантажівки…
За словами Максима Томко, сапери його підрозділу працюють без вихідних та свят вже півтора року. За день отримують до десяти викликів. Виїжджають на кожен, адже точно ніколи не знають, що зустрінуть на місці — небезпечні залишки боєприпасів, нерозірваний боєприпас, міну чи розтяжку.
Крім того, підрозділи Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС залучаються до розмінування за допомогою спеціальної техніки ЛЕП та газових мереж, відновлення яких наразі є першочерговим завданням.
Офіцер ділиться, що найбільшу складність викликає робота на місцевості — багатостраждальна слобожанська земля ховає свої рани під травою і кущами. Згодом небезпечні предмети будуть покриватися опалим листям та пожухлою травою, а отже з кожним роком виявити такі «сюрпризи» буде складніше.
Також дошкуляють сапером і міни дистанційного мінування типу ПОМ та ПТМ, ОЗМ, які оснащені датчиками та можуть спрацювати й завдати шкоди рятувальникам.
— Але цю роботу хтось повинен робити. І я пишаюся тим, що належу до братерства українських, — зазначає офіцер ДСНС.
Фото автора
