Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Історія інтеграції України до НАТО розпочалася у 1990 роках. Тоді цей процес відбувався в рамках нового формату співпраці Північноатлантичного альянсу з посткомуністичними державами, який дістав назву «Партнерство заради миру».
Рішення про те, що Україна буде інтегруватися до НАТО, було затверджено на саміті Альянсу в Мадриді у липні 1997 року, коли тодішній президент України підписав Хартію про особливе партнерство Україна — НАТО.
Деталі у нашому оглядовому тексті.
Коли відбулося падіння комунізму на початку 1990-х, всередині НАТО розпочалися гострі дискусії щодо того, як далі співпрацювати з посткомуністичними державами. Оскільки у той час на Заході була ейфорія від перемоги у «холодній війні», бракувало конкретики, чи варто здійснювати розширення НАТО за рахунок країн Східної Європи.
Формат Ради Північноатлантичного співробітництва не передбачав інтеграції держав у НАТО, а лише політичні консультації. Відтак тривав пошук альтернатив.
Президент США Білл Клінтон на початку 1994 року під час саміту НАТО в Брюсселі презентував бачення програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Ідея полягала в залученні країн колишнього срср і держав Східної Європи до співпраці з НАТО на різних рівнях, наприклад проведення спільних військових навчань.
Україна однією з перших долучилася до «Партнерства заради миру», відправивши миротворців до Боснії і Герцеговини, де тривала війна.
У 1994 році на території Польщі відбулися військові навчання, в яких вперше брали участь військовослужбовці країн НАТО та держав колишнього Варшавського договору (об’єднання комуністичних держав, яке існувало у 1955–1991 роках. — Ред.).
В Україні на початку 1990 років тривало формування Збройних Сил України. Про впровадження Стандартів НАТО ще не йшлося, хоча вже були перші зустрічі військових України і Альянсу на офіційному рівні.
Українське політичне керівництво не було категоричним щодо інтеграції держави до Північноатлантичного альянсу. Але поступово тодішній президент України обирає західний вектор зовнішньої політики як основний.
У Монсі (Бельгія) було створено Координаційний Центр Партнерства, в якому брало участь 14 держав, що висловили бажання стати частиною ПЗМ. Окрім спільних військових навчань та миротворчої діяльності, Партнерство заради миру передбачало також гуманітарну підтримку. Водночас не поширювалися безпекові гарантії НАТО (5 стаття Вашингтонської угоди 1949 року) на країни-учасниці ПЗМ.
Саме тоді для України «Партнерство заради миру» стало першим кроком до практичної співпраці з НАТО. Кожна з держав обирала рівень співробітництва з Альянсом через індивідуальний план дій щодо партнерства.
У червні 1995 року президент України здійснив офіційний візит до штаб-квартири НАТО. Він тоді провів переговори з Віллі Клаасом — бельгійським політиком, який трохи більше ніж рік очолював Альянс (1994 —1995) і пішов у відставку через корупційний скандал.
Наприкінці 1995 року новим Генсеком Альянсу став Хав’єр Солана. Іспанський фізик, який вирішив стати політиком, тепер стояв перед дилемами подальшого розширення НАТО.
Солана здійснив офіційний візит до Києва 15-16 квітня 1996 року. Столиця України стала першим місцем туру Генсека НАТО Центральною та Східною Європою.
Цікаво, що в березні 1996 року керівник Альянсу Хав’єр Солана відвідав острів Тузлу, де разом з Верховним Головнокомандувачем об’єднаних сил у Європі генералом Джорджем Джоулваном зустрівся з командуванням Мультинаціональної дивізії Північ.
«Партнерство заради миру» було загальним тлом співпраці НАТО зі Східною Європою. Водночас у середині 1990 років створили новий механізм вступу до НАТО, який дістав назву План дій щодо членства. Відтоді країна, яка прагнула вступити до Альянсу, мала відповідати критеріям, щоб союзники погодили її майбутнє членство в НАТО.
Подією, яка дійсно змінила євроатлантичну інтеграцію України, був саміт у Мадриді в липні 1997 року. Нагадаємо, що тоді Україна ще не мала свого дипломатичного представництва при штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. А в Мадриді багато моментів було узгоджено.
У Мадриді президент України і Солана підписали Хартію про особливе партнерство Україна — НАТО. Під час свого виступу український президент сказав наступне:
— Мадрид 1997 року, без сумнівів, увійде в історію як місто, де лінія поділу в центрі Європі часів «холодної війни» буде знищена. Цей історичний документ (Хартія. — Ред.) стане ще одним підтвердженням нової архітектури безпеки, яка заснована на відкритості та партнерстві й у процесі створення на Європейському континенті.
Хартія створювала інструменти діалогу, наприклад, Комісію Україна —НАТО. Також було заявлено про формування представницьких органів України при Альянсі та навпаки НАТО в Києві.
Саме у 1997 році було створено Місію України при НАТО та Центр інформації та документації НАТО в Україні. Альянс одним з перших із міжнародних організацій почав приділяти достатню увагу публічній дипломатії, коли популяризація знань мала сприяти формуванню позитивної громадської думки.
Про наступні кроки євроатлантичної інтеграції України читайте в наступних матеріалах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО та Центру інформації та документації НАТО в Україні.
