Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Попри те, що на болотах визнають участь недоімперії у 197-ми війнах і 33-х поразках, міф про «непереможну і легендарну армію» вперто вбиваються в голови ординців і сьогодні. Але факти залишається фактами, московітів били не раз і не два, причому не тільки на рідних болотах, а і в інших куточках світу. Їх били монголо-татари, османці, німці, поляки, французи і не тільки. Хотілося б звернуту увагу, що найбільш ганебних поразок росія зазнавала саме під час загарбницьких війн, які вона розпочинала, розраховуючи на швидку перемогу над меншим за чисельністю і кількістю озброєння противником.
Японія принизила московітів на Далекому Сході
Показовою в цьому сенсі стала російсько-японська війна 1904–1905 років: московіти, користуючись військовою перевагою, вирішили розширити геополітичний вплив на Далекому Сході й захопити Маньчжурію та Корею. Як і зазвичай, першою вступила у «бойові дії» російська пропаганда. В суспільстві почали розпалювати антияпонські настрої. В російській пресі японців почали називати не інакше як «вузькоокі макаки», а їхню армію — «збродом істот», які ні на що не здатні зі своїми мечами. Всі розраховували на блискучу перемогу. Але реальність виявилася іншою. Японія, попри те, що значно поступалася в загальній кількості військ: у піхоті, артилерії, бойових кораблях — все одне спромоглася нав’язати російській армії мобільну війну. Пересуваючись різними напрямками театру бойових дій, вона концентрувала свої удари на окремих ділянках. І ця тактика виявилася досить ефективною.
Як кажуть, перший дзвоник пролунав у битві за Порт-Артур. Цю фортецю росіяни вважали неприступною. Але за 159 днів боїв японська армія її подолала і змусила російський гарнізон капітулювати. Втрати недоімперії тоді становили 27 тисяч осіб. Ще більше втрат росіяни зазнали в битві під Мукденом: 59 тисяч вбитими і пораненими, й 30 тисяч було захоплено в полон.
А найбільш ганебною стала поразка російського флоту в битві біля острова Цусіма. В тому бою японський адмірал Того Хейхатіро зі своєю флотилією знищив дві третини 2-ї Тихоокеанської ескадри під командуванням адмірала зіновія рождественського. За добу японський флот потопив 21 корабель московітів, 7 захопив і ще 6 роззброїв в нейтральних водах. Окрім цього, 4380 російських моряків було вбито і майже 6000 тисяч взято у полон.
Наслідком цієї війни стало укладання Портсмутського мирного договору, за яким росія втратила свої військові бази в Порт-Артурі та Жовтому морі, а також частину острова Сахалін, вивела свої війська з Маньчжурії та визнала Корею зоною інтересів Японії.
До речі, саме під час російсько-японської війни кремлівська пропаганда вигадала міф про «незламний крейсер варяг», а згодом популярну пісню «Врагу не сдается наш гордый варяг». Насправді ж бій, у якому він брав участь, був незначний і закінчився для «варяга» невдало. Йому так і не судилося потопити жодного японського корабля. Команда «варягу» зазнала втрат, але воювала не до останнього матроса. Капітану всеволоду рудньову та його команді дозволили евакуюватися за умови, що вони дадуть слово честі більше не воювати проти Японії.
Західна коаліція заборонила російській імперії мати військовий флот у Чорному морі
Під час так званої Кримської війни 1853–1856 роки, яку росія розв’язала під приводом захисту інтересів 12 мільйонів православних жителів Османської імперії, західна коаліція в складі Франції, Великої Британії, Сардинського королівства, Османської імперії та низки інших країн завдала росії нищівної поразки. Важко було тоді спрогнозувати, що ця аналогія з приводу причин війни знов з’явиться через майже три століття під час російсько-української війни, тільки під іншою назвою «захисту російськомовного населення на Донбасі».
Зведені сили коаліції нараховували 580 тисяч осіб, російська армія майже вдвічі більше — 889 тисяч. Але це не допомогло ординцям. Вони значно поступалися країнам коаліції щодо якості озброєння. На той час флот імперії складали переважно парусні, дерев’яні тихохідні кораблі, а флот коаліції мав у своєму складі кораблі на паровій тязі з металевою обшивкою бортів. Крім того, на озброєнні західних країн перебували більш сучасні далекобійні артилерійські гармати.
Тактика піхотних підрозділів відрізнялася мобільністю і чіткою взаємодією між родами військ. Інженерне обладнання, стрілецьке озброєння також переважали російські зразки. У вересні 1854 року британо-франко-османська армія несподівано висадилася з кораблів у Євпаторії, у якій не було російського гарнізону. 14 вересня їхні передові підрозділи з’явилася на околицях головної бази Чорноморського флоту. Севастополь опинився в облозі, яка тривала 349 діб. Союзники взяли стратегічно важливі Балаклавські висоти біля Севастополя, а потім заволоділи ключовим пунктом оборони міста — Малаховим курганом. Тож, подальший спротив не мав сенсу. І росіяни затопили кораблі Чорноморського флоту в бухті й залишили Севастополь. російський імператор Олександр ІІ попросив тоді супротивників припинити бойові дії й сісти за стіл перемовин.
Під час цієї війни росіяни втратили майже 460 тисяч осіб, 80 тисяч було поранено і скалічено. Війна закінчилася Паризьким миром 1856 року, який позбавив росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Також російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. А російського імператора позбавили опіки над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав.
Як захисники Ічкерії нищили танкові з’єднання російських загарбників
Перша «чеченська війна», яку єльцин назвав «заходами з відновлення конституційної законності та правопорядку на території Чеченської Республіки», розпочалася 30 листопада 1994 року. В кремлі намагалися представити це як внутрішньополітичну російську справу, викликаною необхідністю боротьби з тероризмом. Насправді єльцин вирішив припинити рух до федералізму Чечні, який сам же запропонував на початку своєї каденції у 1992 році.
Тоді початку активних воєнних дій передувала політична боротьба за владу і спроби розпалити внутрішній конфлікт, щоб спровокувати громадянську війну всередині чеченського суспільства. Але народ Ічкерії не піддався на ці провокації та об’єднався перед загрозою російського вторгнення. Тисячі чеченців організувалися в загони самооборони. Завдяки наявності на території Чечні складів з радянською зброєю вдалося озброїти чеченців і налагодити оборону. Більшість з тих, хто вирішив захищати незалежність Ічкерії, мали військовий досвід служби у радянській армії, дехто з них пройшли через війну в Афганістані.
Тоді керівниками народного руху стали Джохар Дудаєв і Аслан Масхадов. Останній був автором організації оборони Грозного. Обидва в минулому офіцери радянської армії. Ключовим епізодом першої «чеченської війни» стала битва за Грозний. Наступ російської армії почався в ніч з 31 грудня на 1 січня 1995 року. 250 одиниць броньованої техніки: танків, ББМ і кілька тисяч піхотинців одночасно атакували місто з чотирьох сторін з метою увійти до нього, захопити президентський палац, залізничний вокзал та інші важливі будівлі.
За сценарієм Масхадова війська втягнули у місто, не заважаючи їхньому просуванню. Коли вся техніка зупинилася, місця скупчення росіян оточили бійці самооборони і почали впритул розстрілювати танки, БМП і БТРи з гранатометів. Вогонь вівся з усіх боків: із дахів і вікон будівель, провулків і автомашин, що проїжджали. Мобільні групи чеченців легко пересувалися містом і завдавали загарбникам неочікуваних ударів. А броньовані колони росіян, не маючи прикриття, не могли розгорнутися й відкрити вогонь у відповідь. Піхота же, замість того, щоб супроводжувати танки, або не встигала за транспортними засобами, або ховалася в будівлях через страх вогню від власної же артилерії і чеченських снайперів.
Не маючи точних координаторів, російська артилерія часто обстрілювала власні ж підрозділи. Чеченці глушили радіозв’язок або давали неправдиві накази російською мовою. Часто-густо російське командування взагалі не контролювало ситуацію. Допомога, яку відправили російські генерали до міста, була зупинена і не змогла прорватися у Грозний. Унаслідок цього новорічного штурму російська армія втратила майже всі свої танки і ББМ. Загиблими росіяни зазнали втрат у кількості близько тисячі піхотинців, велика частина зі складу росармії потрапила в полон.
Битва за Грозний тривала майже три місяці. Чеченські захисники відстоювали кожний будинок і вулицю. Попри масовані бомбардування, росіянам так і не вдалося встановити контроль над територією та придушити повстанський рух у горах. Федеральні війська були вимушені покинути територію республіки, а у кремлі почали шукати вихід із конфлікту. Закінчилася перша чеченська війна підписанням Хасав’юртівських угод, відповідно до яких росія припиняла бойові дії і відводила свої війська з Чечні.
Утім кремлівці так і не дійшли правильних висновків, й вторглись в Україну. Що ж, їхня поразка не за горами…
