У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Він із сумом згадує свій рідний дім, близьких йому людей, що лишилися поруч з ворогом, проте знає, що його призначення зараз служити в українській армії та воювати з російською ордою. З перших днів війни 29-річний Костянтин намагався потрапити до війська, адже рідне селище на Луганщині окупували російські загарбники.
На Луганщині багато нервів попсував окупантам
Досвід проходження військової служби Костянтин мав, адже у 2016–2017 році служив строкову в окремій механізованій бригаді. Проте на підконтрольну Україні територію йому вдалося потрапити лише на початку 2023 року. На той час хлопцю в потилицю «дихали» російські загарбники, яких він допомагав нищити українським військовикам, передаючи їм цінну інформацію про дислокацію ворога, чисельність тощо.
— Трохи «партизанив» у тилу ворога. Хотів хоч якось допомагати нашим армійцям. Дуже добре, що рідний брат виїхав на Дніпропетровщину зі своєю родиною, і за нього я спокійний був. Однак його будинок росіяни знищили вщент, — ділиться спогадами військовий. — Коли наші війська погнали окупантів з Харківщини та Лиману, вони відходили у наш бік і зайшли до мого рідного села. Я цю місцевість дуже добре знав, і це стало у пригоді. Невеличкі схеми на картах з розташуванням техніки і особового складу противника я передавав нашим військовим, тож росіяни назавжди залишили тут знищеними 2 танки, 3 «Гради», кілька гаубиць та бронеавтомобілів «Тигр». І це тільки те, про що я можу сказати з упевненістю. Був навіть випадок, коли їхній танк підірвався на своїй протитанковій міні.
Сумщина для нього стала другою батьківщиною
За спогадами молодого чоловіка, серед мешканців рідного села було багато тих, хто з радістю зустрів прихід «русского міра». Тож Костянтин почав думати, як йому вийти з окупованої території, адже в будь-який момент за ним могли прийти росіяни. Багато нервів він їм тоді попсував.
— Мені це вдалося, і після «переїзду» я оселився на деякий час у друзів в Сумах. Відразу пішов у місцевий ТЦК, аби стати на облік. Там і знайшов собі чотирилапого друга, пса, якому дав прізвисько «Повєстка». Тепер він постійно зі мною, навіть на чергуваннях, — сміється чоловік.
Сумщина для армійця стала другою батьківщиною, адже потрапивши в обласний центр, він без зволікань призвався до роти охорони Сумського обласного ТЦК та СП і вже декілька місяців проходить тут службу.
Серед основних обов’язків Костянтина — цілодобові чергування, охорона та оборона установи та її особового складу. Також із працівниками органів місцевої Національної поліції він патрулює місто. Зокрема, під час комендантської години допомагає доставляти порушників у відділок. Він проводить роз’яснювальні бесіди, за необхідності вручає повістки задля звірки облікових даних громадян.
— Комусь і це потрібно робити, хоча, якщо буде треба, то хоч сьогодні готовий відбути на фронт в «гарячі» місця ведення бойових дій. Помилково вважають, що повістки представники ТЦК та СП вручають усім без розбору. Інколи такий контингент потрапляє в поліцію, що стає моторошно, — розповідає військовий.
Рідні знають, яка ціна російських обіцянок
…Росіянам ніяк не вдається «промити мозок» рідним Костянтина. Його батько у свій час воював в Афганістані, ліквідатор аварії на ЧАЕС. Сам свого часу перебував на межі життя і смерті та знає, яка ціна обіцянок російських окупантів.
— Прямо на день народження матері, коли я ще був там, нам прилетіли чотири «російські подарунки» у вигляді касетних боєприпасів. На щастя, у дворі нікого не було, тож усі залишилися живими. Також були випадки, коли снаряди російських танків розривалися зовсім поряд, — зазначив захисник.
Великою мрією Костянтина є зустріч зі своїми батьками. Мріє повернутися на рідну звільнену від загарбників Луганщину, відвідати своїх пращурів на кладовищі та пройтися дорогами, де минули молоді роки його життя. Він дуже вірить у перемогу української армії та готовий докладати максимум зусиль для здійснення цих мрій.
Фото з особистого архіву українського захисника
