Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
«Я вважаю всіх, хто зараз перебуває в зоні бойових дій, героями. Я не один тут, адже всі ми хочемо звільнити свою країну від рашистів. На мою думку, Героїзм — це не лише вчинки, які проявляються у критичні моменти, а й уміння вижити та повернутись додому до дружини та дітей із перемогою»
Перед початком широкомасштабного вторгнення дружина морського піхотинця, з позивним «Барса», була вагітна. Народження другої дитини в родині було мрією батьків і вони планували своє подальше життя у сімейному колі… Але 24 лютого перевернуло буденність цього подружжя, і попри всі вмовляння рідних «Барса» долучився до лав Збройних Сил України й тепер обороняє підступи до Авдіївки від ворожих зазіхань.
— Дружина була категорично проти, адже ми незабаром чекали на народження другої дитини. Хоча вона чесно сказала, що розуміє мій характер, тому знає, що не зможе мене зупинити. Через це Марійка народилась уже, коли я був на війні, 4 березня… Попри це, я вважаю, що вчинив правильно, адже це насамперед мій обов’язок, я потрібний тут, і передусім заради майбутнього моїх діток.
До цього морпіх не мав досвіду бойових дій, тому його життя фактично перевернулось за один момент.
— Я прийшов до війська без досвіду та відносно викривленим уявленням про війну, але це лише додавало мотивації для саморозвитку: понад 500 днів я щодня робив усе, що від мене залежало та намагався зростати професійно. Я розумів, що лише щоденний вишкіл дозволяє тримати позиції. Зараз наші підрозділи перебувають в обороні, нашим побратимам, які рухаються вперед, набагато складніше. Але попередній контрнаступ показав, що ми можемо просуватися та відвойовувати своє, тому я вірю, що й цього разу ми повернемо втрачені території. Особисто для мене неважливо, на якому напрямку я буду, адже я впевнений, що битиму ворога однаково скрізь.
Нині «Барса» старший на своїй позиції та керує розрахунком СПГ. І наголошує на тому, що будь-яка успішна операція неможлива без злагодженої роботи.
— Ефективність влучання гранат напряму залежить від аеророзвідки, ці маленькі «пташечки» фактично наші очі. Вони знаходять ворога й ми вже знищуємо ціль. Без них ми фактично сліпі, дрони — наші очі, які допомагають заощаджувати боєприпаси. Мій особистий рекорд випущених гранат за день — 27, це було під час нашого штурму, а взагалі, в середньому за день близько 20.
Чому «Барса»?
— З початку війни мене назвали «Кощей», але в цьому підрозділі був військовий з таким самим позивним, і він з ним ще з АТО. Ми тоді поспілкувались, я поступився, як на мене, це не вартує конфліктів. А «Барсою» я став, бо в мене улюблена європейська футбольна команда «Барселона». Так і одразу причепилось. А з вітчизняних, то я тільки за «Динамо Київ». Хоча вони зараз і не в найкращій формі, але вірю, що хлопці зможуть вибороти чемпіонство. Ще маю мрію побачити, як «Динамо» знову розгромить «Барселону», як це було у 1997 році.
Удома на морпіха чекають дружина та двоє дітей — хлопчик Женя 11 років та дівчинка Марійка, яка народилась під час війни.
— Звичайно, хочу побачити їх якнайскоріше, але зараз я сконцентрований на бойових діях. Передусім це і є рушієм для нашої зустрічі. Україна в нас одна й нам за неї боротися, неважливо, як там ворог мінує та які хитрощі застосовує. І взагалі! Хто зараз у цілому світі не вірить у ЗСУ?
