Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
Широкомасштабне вторгнення росії старший солдат Вадим Мартиненко зустрів на бойовій позиції поблизу Мар’їнки під час своєї п’ятої ротації на фронт. Протягом наступних кількох місяців він у складі підрозділу окремого штурмового батальйону «Донбас» успішно бився з окупантами, знищив чимало ворожих солдатів та дістав важке поранення. Про останнє нагадує 11-мм уламок від гранатометного пострілу, що досі лишається в його тілі.
— Родом із Лозівського району Харківської області, — говорить Вадим. — Батьків у мене немає. Тому завжди покладався лише на власні сили. Мені зараз 35, більшу частину дорослого життя працював будівельником, мав непогану зарплатню. Знаєте, я завжди вважав себе патріотом. Тож свого часу відслужив строкову службу, а під час четвертої «хвилі» мобілізації сам прийшов до тоді ще райвійськкомату.
Під «дощем» зі 120-мм мін та інших снарядів
У першу ротацію до району бойових дій в Донецькій області Вадим поїхав як нацгвардієць.
— У 2015-му ми несли службу на блокпостах чи охороняли важливі об’єкти. Також часто проводили стабілізаційні заходи в прифронтових селищах. Пам’ятаю, що тоді заздрили українській піхоті, яка на першій лінії била окупантів. Тому по завершенню терміну мобілізації і короткого відпочинку вдома вирішив підписати контракт з окремою механізованою бригадою імені Івана Сірка. У нацгвардії я був кулеметником і на новому місці обійняв аналогічну посаду, — говорить Вадим.
Під час другої ротації в район проведення АТО армієць на псевдо «Мартин» був біля Мар’їнки. Наприкінці 2016-го там було досить гаряче. Адже противник отримав наказ із кремля і намагався відкинути українців якомога далі від Донецька.
— З перших годин перебування на передовій ми відчули усю «гостинність» росіян. Вони щодня поливали нас «дощем» зі 120-мм мін та снарядів ще більшого калібру. Одного разу я стояв на спостережному посту, коли ворожа група намагалася прорватися до нашого розташування. Хоча вони рухалися в бік сусіднього опорника, мій автомат також доклав зусиль, щоб зупинити росіян. У результаті ми ліквідували командира групи окупантів та поранили кількох інших. Нападники змушені були відступити. При цьому вони полишили тіло офіцера, зброю та боєкомплект, щоб було легше тікати від нас, — говорить воїн ЗСУ.
Серед речей ліквідованого росіянина був новенький планшет із корисною інформацією про весь підрозділ і чек про купівлю гаджета в одному з магазинів Донецька. До речі, цей випадок стався напередодні Нового Року. Тож українці розцінили ці дані про ворога як подарунок. Сам же Вадим тоді отримав першу подяку за успішну бойову роботу.
«Доктор із заспокійливим»
Його третя та четверта ротації пройшли на іншій гарячій ділянці фронту — біля Авдіївки.
— Після ручного кулемета Калашникова мені доручили великокаліберний ДШК. Це досить потужна зброя проти ворожих автівок та бронетранспортерів. Іноді вистачало просто зробити 1-2 черги по техніці чи вогневих точках, щоб заспокоїти окупантів. Тому я жартома називав себе «доктором із заспокійливим». Але все те, що відбувалося на війні до 24 лютого 2022, важко порівнювати із нинішньою ситуацією на фронті, — зазначив Вадим.
На початку 2022-го Вадим вже служив в батальйоні «Донбас». Разом із побратимами тримав оборону поблизу Мар’їнки під час свого п’ятого бойового відрядження.
— Традиції нашого підрозділу не дозволяли віддавати окупантам й метру української землі. Тож ми стояли до кінця. Я пишаюся тим, що зараз, попри всі старання рашистів, у цьому населеному пункті розвивається наш жовто-синій прапор, — розповів він.
У перші ж години широкого наступу росіян проти наших воїнів було застосовано літаки із зірками, РСЗВ різних типів та іншу грізну зброю. Самі ж окупанти хвилями йшли на українські окопи.
— Після кількох днів протистояння мене включили до складу зведеного підрозділу. Нас направили в район Волновахи для посилення танкової роти. Разом ми успішно били окупантів. Коли ж почав закінчуватися боєкомплект, то вдавалися до різних хитрощів. Приміром, всі наші танки постійно переміщувалися. У цей момент стріляли лише одна-дві машини, але з різних позицій. Тим часом піхота нищила ворога зі стрілецької зброї по великому фронту, зображуючи цілий батальйон. Це добре лякало окупантів і вони відмовлялися рухатися вперед, — пригадав військовослужбовець.
Справжнє пекло на землі
Ніколи не забуде Вадим 15 важких днів на початку весни минулого року, проведених поблизу селища Тарамчук.
— Там було справжнє пекло. Всередині березня ми були трішки виснажені, закінчувалися боєприпаси тощо. Проте бойовий дух нащадків козаків не дозволяв відступати. Саме біля Тарамчука нас із трьох боків затиснули окупанти. Також певний час перебували в оточенні. Вороги підходили дуже близько і лізли по своїх трупах. Та ми трималися. 13 березня я зламав ногу, але ще шість днів не міг полишити побратимів і продовжував воювати. Пізніше в наказовому порядку мене таки звідти відправили в тил, — повідомив чоловік.
11 квітня 2022-го, після завершення лікування, Вадим повернувся до свого батальйону, який ще знаходився біля Мар’їнки.
— Ми билися там, як леви проти тих російських гієн. Нестримну лють до рашистів перетворювали на бойову роботу. На жаль, там втратив трьох старих друзів. Треба сказати, що найважче бачити, коли гинуть твої побратими. Одного разу нам довелося майже три кілометри нести загиблого товариша до точки евакуації. росіяни ж просто кидали своїх гнити на землі. Ба більше, ми бачили, як вони обшукували кишені своїх, ганяючись за коштовностями, — розповів захисник України.
ВОГ-17 влучив у спину, але Вадим вижив
14 квітня рашисти вкотре пішли в наступ. Після роботи артилерії традиційно йшла їхня піхота. Так повторювалося кілька разів… У якийсь момент бойового зіткнення гранатометний постріл ВОГ-17 влучив у спину «Мартина».
— Зазвичай після такого не виживають, — каже він. — Ворожий снаряд пробив бронежилет. Було пошкоджено: легені, шлунок та жовчний міхур. Останнє лікарям довелося вилучити. Пів шлунка в мене також немає. Уламки від пострілу медики діставали кілька тижнів. На жаль, один 11-мм шматок ворожого металу ще сидить у моєму тілі.
Далі були довгі місяці перебування в лікарнях та госпіталях, а також відбулося кілька засідань ВЛК. У результаті Вадима визнано обмежено придатним до військової служби у воєнний час.
У липні 2023-го «Мартина» з бойової бригади за станом здоров’я перевели до одного з ТЦК та СП, розташованих на Харківщині. На посаді стрільця підрозділу охорони армієць продовжує приносити користь державі та передає свій досвід молодим воїнам.
До речі, за кілька років служби в армії Вадим отримав низку відомчих відзнак. Проте найціннішою нагородою вважає срібний підвіс із соколом, що атакує — емблемою батальйону «Донбас». Його Вадиму до дня створення батальйону вручив комбат під час загального шикування.
— Рішення військових лікарів я переніс доволі важко. Та найбільше турбує те, що вже не можу повноцінно займатися спортом. Ще в школі поставив рекорд, коли підтягнувся 36 разів. Наразі ж існує купа обмежень по руху та по їжі. Та я не впадаю у відчай. Життєві сили спрямовую на подальшу службу та сім’ю. Іноді до нашої військової установи приходять потенційні воїни. Деякі на КПП запитують мене про війну, на що я відповідаю: «Це те місце, де має бути кожен патріот і патріотка», — зазначив насамкінець старший солдат Мартиненко.
Фото автора та з архіву Вадима Мартиненка
