Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Визволяючи від російських загарбників міста і села України, українські бійці найперше здіймають над ними наш державний і національний символ — синьо-жовтий прапор. Це надзвичайно важливий і водночас зворушливий момент позначення перемоги і маркування простору, символічного утвердження права українського народу вільно жити там, де його спробували поневолити або звідки намагались назавжди вигнати.
Прапор України, який символізує українську державність, має тривалу й цікаву історію. Про неї кореспонденту АрміяInform розповів науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України та голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.
— Коли поєднання синього та жовтого кольорів на полотнищі прапора почали вважати українським національним символом?
— Говорячи про час і причини появи українського синьо-жовтого прапора як національно-державного українського символу, слід триматися принципів науковості й не намагатися шукати його в глибині тисячоліть історії України. Так само, як і прапори переважної більшості сучасних країн, які усталились приблизно впродовж останніх двох століть, український прапор є модерним явищем і має приблизно півторастолітню історію.
Уперше про український національний прапор можна впевнено говорити в контексті подій 1848 року — славнозвісної Весни народів у Європі. У Галичині вона збурила хвилю національного пробудження українців-русинів і призвела до створення Головної Руської Ради. Саме з її діяльністю пов’язана найперша достовірно зафіксована згадка про синьо-жовтий прапор як український національний символ.
— То ініціатива створити національний прапор і вибір кольорів належить комусь із діячів Головної Руської Ради?
— На одному із засідань Головної Руської Ради розглянули лист, що надійшов зі Станіславова, теперішнього Івано-Франківська, в якому запитували, якими є руські, себто українські, кольори і яким є знак, який зараз би ми визначили як український національний знак. Готової відповіді не було, тому створили спеціальну комісію, якій доручили вивчити порушене питання. За кілька днів комісія доповіла про результати, і на підставі зробленої доповіді у протоколах засідань Головної Руської Ради зафіксували: уряджено відписати в Станіславів, що знам’я із землі Галицько-Руської — це є золотий лев, який спинається на скелю.
Тобто за український національний знак взяли герб, який використовували ще за доби Середньовіччя у Руському королівстві, що за інерцією продовжують маркувати в історіографії як Галицького-Волинське князівство. Надалі цей символ вживався вже як герб адміністративно-територіальної одиниці — Львівська земля чи Руське воєводство — у складі Корони Польської та Речі Посполитої. Тобто до кінця XVIII століття золотий лев, який спинається на скелю, у синьому полі був усталеним земельним територіальним символом.
Синій та жовтий кольори, похідні з цього герба, визначили як українсько-русинські народні кольори. 25 червня 1848 року, за рішенням Головної Руської Ради, над Львівською ратушею вперше вивісили синьо-жовтий прапор, тож можна сказати, що синьо-жовті прапори майорять над Україною вже понад 175 років.
Символіка швидко вкоренилася, моментально українці у Львові почали активно використовувати ці символи. Надалі практика трактування синього та жовтого кольорів як національних тільки поширилась уже не лише на всю Галичину, але й на Буковину, яка на перших порах адміністративно належала до її складу. Зрештою перейшла вона і на Закарпаття, яке адміністративно належало до жупів, або ж комітатів угорської частини Австро-Угорщини.
— Тож, своєю появою синьо-жовтий прапор завдячує заходу України. Як він з регіонального знаку набув статусу загальнонаціонального українського символу, поширившись у центр, на схід та південь України?
— Вже до кінця ХІХ століття синьо-жовтий прапор став сприйматися як загальнонаціональний український символ щонайменше на заході України. І наприкінці ХІХ століття синьо-жовті кольори українці понесли із собою вже і на еміграцію. Формуючи перші громадські організації в Канаді й у Сполучених Штатах Америки, українці використовували сині і жовті кольори як свою національну ознаку. Це було важливим, оскільки в Америці формувалися спільноти емігрантів за національною ознакою, й українці якраз використовували синьо-жовтий прапор як наочний національний ідентифікатор.
Так само впродовж другої половини ХІХ століття синьо-жовтий прапор став відомий у тій частині України, яка перебувала під владою російської імперії. Важливий етап ужитку синьо-жовтого прапора як українського національного символу та трансформації його з регіонального на загальнонаціональний символ пов’язаний з виникненням перших українських політичних партій на межі ХІХ—ХХ століття і з подіями після революції 1905–1907 років у російській імперії. Саме відтоді на Наддніпрянщині, де будь-які прояви українськости придушувалися і переслідувалися російською владою, українська інтелігенція почала використовувати синьо-жовтий прапор.
— Про це є згадки джерел, можливо, якісь описи чи навіть фотографії?
— Маємо різні зафіксовані згадки. Наприклад, у Полтаві під час відкриття пам’ятника Івану Котляревському 30 серпня 1903 року портрети поета прикрашали синьо-жовтими стрічками. А після революції 1905–1907 років у російській імперії розгорнулась дискусія про те, який саме прапор має бути російським національним чи державним. Існував антагонізм між біло-синьо-червоним, так званим народним російським прапором, і чорно-жовто-білим імперським. Ця бурхлива дискусія підштовхнула також і українців до обговорення питання про те, яким має бути український національний прапор. Упродовж 1912–1913 років на сторінках газет «Рада» в Києві та «Неділя» у Львові з’явилась низка публікацій про те, яким має бути український національний прапор. Цікаво, що київські статті активно передруковували у Львові, а львівські — у Києві, наочно засвідчуючи єдність українського народу, попри перебування його земель у складі двох імперій.
Участь у дискусії взяли Степан Томашівський, відомий історик з Наддніпрянської України, та мистецтвознавець і громадсько-політичний діяч Костянтин Широцький, які власне висловили свої думки щодо того, які знаки і кольори можна вважати національними українськими. Досягти консенсусу щодо герба тоді не вдалося, бо символіка з левом була для Наддніпрянщини далекою, чужою, не зовсім зрозумілою і тому не дуже прийнятною. А ось щодо поєднання синього та жовтого кольорів на прапорі сформувалась повна єдність, і відтоді синьо-жовтий прапор остаточно усталився як загальноприйнятий український національний символ.
— І тоді ж відбулося певне символічне переосмислення поєднання синьої та жовтої барв, які почали пов’язувати не лише з гербом Руського королівства — золотим левом на синьому полі — але також із козацькою символікою та народною інтерпретацією про жовто-золотий лан стиглої пшениці під синім безхмарним небом?
— Саме так. Власне, згаданий Костянтин Широцький зазначав, що синій та жовтий кольори властиво належні Наддніпрянській Україні, наводив приклади використання цих барв у сакральному мистецтві, у художньому оформленні церковних будівель, їхніх фасадів та куполів тощо. Також згадувалось про те, що прапори із поєднанням синього та жовтого кольорів використовували козаки у XVII–XVIII століттях. Тобто відшукувалась певна загальноукраїнська тяглість синьо-жовтої символіки і наголошувалось на закономірності, а не випадковості вибору саме цих двох кольорів.
Також саме тоді з’являється і набуває поширення народне тлумачення, що пояснювало поєднання двох кольорів як синє небо над жовтим пшеничним ланом.
— Коли відбулось остаточне закріплення синьо-жовтого прапора вже не лише як національного, але і як державного українського символу?
— Масового поширення українські прапори з поєднанням синього та жовтого кольорів набувають після Лютневої революції 1917 року в російській імперії. Тоді масові маніфестації українців відбулись не лише в Києві та інших містах України — Катеринославі, Севастополі, але й на території росії, насамперед у тодішній імперській столиці петрограді. Там військовики, студенти та інші представники місцевої української громади у березні 1917 року зібрали багатотисячний мітинг під синьо-жовтими чи блакитно-жовтими прапорами. Такі само мітинги під синьо-жовтими стягами відбулись повсюдно, де в російській імперії компактно мешкали українці — у Туркестані, в Сибіру, на Далекому Сході.
Відтоді синьо-жовтий прапор остаточно набув значення українського загальнонаціонального символу, причому відбулося це стихійно, без жодного юридичного закріплення. Правове ж затвердження рішенням законодавчих органів відбулося вже 1918 року, коли наприкінці січня було ухвалено тимчасовий закон про фльоту Української Народної Республіки. У ній зазначалось, що прапори військового і торговельного флоту Української Народної Республіки є блакитно-жовті, верхня смуга — блакитна, а нижня — жовта.
Найпомітнішою відмінністю від сучасного Державного прапора України була наявність на прапорі військового флоту у верхньому куті біля древка тризуба — знаку Київської держави часів Володимира Святого — з білим полем всередині. Це стало першим юридичним актом, який зафіксував прапор Української Народної Республіки. Відтоді синьо-жовтий стяг закріпився остаточно вже як український державний, а не тільки національний символ. З певними варіаціями його використовували і під час існування Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським, і після відновлення УНР за доби Директорії та у створеній на заході України Західноукраїнській Народній Республіці.
Отже, у ХХ столітті синьо-жовтий прапор став символом боротьби за відновлення незалежної української держави, а після здобуття Україною незалежності 1991 року — Державним прапором України.
