Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
АрміяInform вже повідомляла, що військовослужбовці бригади Сил ТрО ЗСУ Київщини зустрілись із олімпійською чемпіонкою з фехтування на шаблях Ольгою Харлан.
Наші воїни змогли особисто висловити спортсменці свою повагу та поставити свої запитання про відомий вчинок нашої фехтувальниці, коли вона не стала тиснути руку росіянці.
Про емоції Ольги, коли вона дізналася, що її майбутньою суперницею буде росіянка, що відбувалося одразу після закінчення поєдинку та як їй допомогла підтримка наших військових — читайте в нашому матеріалі.
«Були погрози на мою адресу»
— Що ви сказали росіянці одразу після поєдинку?
— Тоді мені хотілося сказати дуже багато. І у той же час не хотілося казати нічого, тому що я не вважаю за потрібне розмовляти з будь-яким представником цієї країни… Вона (російська фехтувальниця. — Ред.) чекала на те, щоб я потиснула їй руку. Я це бачила і сказала їй, що не робитиму цього… Я вийшла на цей бій і чесно виграла його.
— Наскільки у спорті змінилася ситуація після 24 лютого 2022 року?
— До широкомасштабного вторгнення все було по-іншому. І, на жаль, ми не так відчували війну, яка була з 2014 року. І коли це сталося (широкомасштабне вторгнення. — Ред.), ми вже не можемо виступати з росіянами на одній арені.
— Що змінилося у вашому житті після того поєдинку?
— Стало більше уваги до мене. Так, були погрози на мою адресу. Спочатку їх було дуже багато. І я не звертала на них уваги. Але були й такі, які відверто лякали. Тепер все минуло. Впевнена, що погрози ще будуть, бо, у росіян, як кажуть, «горить дуже сильно». І це дуже приємно…
— Що ви відчули, коли повідомили про те, хто буде суперником?
— Бій був 27 липня, а я дізналася про суперника 24-го. Не можу сказати, що я була в захваті. Впевнена, що росіяни не повинні брати участь у міжнародних змаганнях. І це така несправедливість, на яку ми, на жаль, не можемо вплинути. Водночас я знала, що вийду на поєдинок, що буде важко, що я боротимусь, як це роблять наші бійці на фронті, які були у мене перед очима. Я думала про них, про свою родину, про всіх українців. І розуміла, що маю боротися заради них і з думкою про них. І розуміла, що, якщо подолаю свої емоції, тоді переможу. Бо мені дуже важливо було виграти цей бій. Тому найголовнішим завданням для мене було — опанувати свої емоції на вісім хвилин, скільки тривав бій.
«Багато хто з військових написав слова підтримки… Валерій Федорович підтримав»
— Чи відчували ви підтримку українців після поєдинку з росіянкою?
— Я отримала тоді неймовірну підтримку від усієї країни. Здавалось, що вся Україна мене обіймала у цей момент. Я відчула і зрозуміла, що мою кар`єру, медалі, звання в мене вже ніхто не забере. Але є щось більше… І коли я побачила, що це мотивує бійців, це дуже піднесло мене. Найголовніше, що є результат від мого вчинку — в інших видах спорту відтепер змінюються правила, про це (ставлення до російських спортсменів. — Ред.) вже точаться розмови в міжнародних федераціях інших видів спорту.
— Як ваш вчинок вплинув на подальші дії Міжнародної федерації фехтування?
— Так, після того на Міжнародну федерацію було дуже багато хейту. Включились усі українські ЗМІ. Українці теж писали на їхній сторінці «Поверніть Харлан». Я щиро дякую за це. Мені здається, вони (Міжнародна федерація. — Ред.) це бачили, але не хотіли звертати уваги. Згодом підключився Міжнародний олімпійський комітет в особі його Президента Томаса Баха. І наступного дня мені дали White Сard — це ліцензія на Олімпіаду-2024. Але у той самий момент я хотіла б сказати всім, і Президенту Баху, що це не змінює того факту, що вони (росіяни. — Ред.) не повинні бути на змаганнях. Не змінює того, що ця «нейтральність» не працює. Тобто я не буду про це мовчати.
— Як військові вас підтримали після поєдинку?
— Того ж дня багато хто з військових написав слова підтримки… Валерій Федорович (Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний. — Ред.) підтримав. І по сей день підтримують усі… Слова підтримки висловили і високопосадовці. Це дуже круто. Люди зробили це публічно: пан Кулеба (голова МЗС України. — Ред.), депутати Верховної Ради.
— Чи є серед ваших колег ті, хто пішов воювати за Україну?
— Так. І навіть є ті, хто загинув, наприклад, мій колега — фехтувальник з Дніпра — Денис Борейко.
