Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Один із головних «скрєпов» рашистської ідеології — «перемога» московського війська на чолі з князем Дмітрієм Івановичем над темником Золотої Орди Мамаєм Киятом у вересні 1380 року. Князь за цю «перемогу» отримав прізвисько «Донской», а московія нібито позбавилася васальної залежності від Золотої Орди. І не важливо, що історики досі сперечаються через місце, де відбулася ця битва, кількість війська, що брало в ній участь і, власне, чи було Мамаєве побоїще взагалі…
читайте також:Мундири в крові: перший колаборант Русі Олександр Невський
Але Дмітрій Донской ще в XVIII столітті був проголошений «символом русской воінской слави», а сучасна росія святкує «перемогу» в Куликовській битві на державному рівні. Іменем Донского у різні часи називали танкову колону, вітрильні лінійні кораблі, гвинтовий фрегат, броненосний крейсер і аж два стратегічні атомні підводні човни. А рпц заснувала орден на його честь і призначила «небесним покровителем» рашистської військової поліції. І не важливо, що історики характеризували цього князя «слабкодухим боягузом», а період його правління — «найнещаснішою і найсумнішою епохою в історії», коли «безперервні руйнування та спустошення, то від зовнішніх ворогів, то від внутрішніх усобиць, слідували одні за іншими у величезних масштабах»…
Отже, Дмітрій Іванович народився в москві. Він був нащадком Олександра Невського, внуком великого князя московського та владимирського Івана Даниловича Калити і сином Івана Івановича Красного. Ще в дев’ять років бояри, які скористалися усобицями в Золотій Орді та напругою у відносинах між золотоординськими ханами та їхніми васалами-князями, проголосили Дмітрія правителем московського князівства. А в 12 років він отримав ярлик на князювання від хана, присягнувши йому на вірність. Тодішній етикет Золотої Орди вимагав для цього залізти на колінах у хомут та повзти до ніг хана. Пізніше він особисто відвозив в Орду щорічну данину і постійно поновлював ярлик на великокнязівський престол.
Хоч і не мав князь жодної освіти, проте це не завадило йому керувати каральними підрозділами, які від ханського імені тероризували населення північно-східної Русі. Його військо спалювало міста, грабувало і катувало тамтешнє населення. У роки правління Донского до московії силою зброї було приєднано Галич-Мерськ, Стародуб-на-Клязьмі, Калугу, Малоярославець, Білоозеро та Устюжну, які до того були центрами окремих князівств. Тричі йшла війною москва на свого головного супротивника — Велике князівство Тверське, проте жодного разу не мала успіху.
Жорстоко і без жодних докорів сумління князь віддавав накази бити і страчувати людей. У червні 1378 року московити поглумилися над Митрополитом Київським і Всієї Русі Кипріаном. У відповідь той негайно наклав анафему, тобто відлучив Дмітрія від церкви та прокляв його й усіх, хто причетний «до захоплення, і запирання, і безчестя, і хуління», а також тих, «хто спокуситься цю грамоту спалити чи затаїти».
Варто зауважити, що князь Дмітрій особисто не брав участі в боях. Через що його називали слабкодухим. Не керував він і битвою на Куликовому полі. Перед її початком він перевдягнувся простим воїном і заховався поміж людей, а свої княжі регалії та знамена передав литовському боярину Бренку, який і виступив під московським княжим прапором та згодом загинув. Сама ж ця битва була ординською міжусобицею, в якій підконтрольні хану Золотої Орди Тохтамишу москва, Тверь і Тула розбили Владимир та Рязань, підконтрольні узурпатору Мамаю. Дізнавшись про стрімке наближення Тохтамиша, щоб не опинитися в оточенні, Мамай та його головні сили повернули і пішли в степ. За два тижні військо Мамая зійшлося в герці з Тохтамишем на річці Калці (протікає на території сучасних Запорізької і Донецької областей), де Мамай був розбитий і втік до Кафи, що в Криму.
А тим часом литовський князь Ягайло, який також був союзником Мамая, розгромив військо Дмітрія, що поверталося з Куликового поля, захопив московські обози і винищив усіх військових, включно з пораненими. Тохтамиш й собі за два роки після цих подій захопив і спалив москву.
До речі, коли стало відомо про похід Тохтамиша, Дмітрій втік у Кострому, залишивши свою столицю та її мешканців напризволяще. Очолив її оборону тоді онук литовсько-руського князя Ольгерда — Остей, який загинув разом із 24 тисячами інших мешканців московії, що ховалися в місті.
Випрошуючи після цього черговий ярлик, Дмітрій погодився платити Орді данину вдвічі більшу, ніж була раніше. Крім того, віддав у заручники хану свого сина Василія. Тож, головним наслідком правління Дмітрія Донского було те, що московське князівство і далі залишалося васалом Золотої Орди і лояльним її ханам. Ото й уся «військова слава»…
