Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
«Тепер я можу говорити з войовничими предками на рівних» — ці слова Олега Куцина, засновника і першого командира окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ», яка переросла в 49-й батальйон ЗСУ «Карпатська Січ», стали лейтмотивом меморіального вечора-презентації, що відбувся в Національному музеї Революції Гідності.
Представляли книгу письменника та президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «Побратима мого зачепила куля вражая» про Героя України Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла, Героя України Тараса «Хаммера» Бобанича, Героя України Георгія «Жору» Тарасенка, Олега «Кума» Куцина та Андрія «Татарина» Жованика. Нині ці хлопці та їхні побратими, які загинули, стоять поруч у звитяжному строю із братами Чучупаками, Юрієм Горлісом-Горським, Євгеном Коновальцем, Романом Шухевичем, Петром Болбочаном, Максимом Залізняком і багатьма іншими Героями минулого. Стоять з ними на рівних, бо пройшли крізь вогняне колесо Великої Визвольної війни…
Згадати життя і чин цих воїнів, які полягли під час широкомасштабного вторгнення, та вшанувати їхню пам’ять до Інфоцентру Музею завітало багато гостей. Ведучим вечора був автор книжки Роман Коваль, який наголосив на важливості збереження пам’яті про героїв сучасності та значущості їхнього внеску в майбутнє країни й історію. Він упродовж заходу зачитував уривки з книги, розповідав про те, як вона створювалася і повсякчас згадував про кожного з її героїв. В доповнення до слів пана Романа Анатолій Сухий і В’ячеслав Купрієнко виконували пісні, які знали й любили полеглі.
Подія відбувалася в перші роковини загибелі Андрія Жованика — учасника Революції Гідності, добровольця з 2014 року, командира роти 4-ї тактичної групи ДУК «Правий сектор» та 5-го легіону (Legio V). Він загинув у бою під час оборони Соледара на Донеччині 2 серпня 2022 року. Тож право першого виступу ведучий надав дружині героя Оксані Жованик. Слово мали також його друзі і побратими — військовослужбовці ЗСУ Віталій Онищук і Арсеній Білодуб, лідер гурту «Кому Вниз» Андрій Середа.
З Харкова на презентацію книги приїхала вірна подруга Георгія Тарасенка Ганна Прокошева.
Спогадами про героїв книги, а також роздумами про причини і наслідки війни ділилися письменники Лариса Ніцой і Павло Вольвач, видавець Марко Мельник, художниця Марина Соченко, яка також представила портрети військових, які малює від 2014 року на передовій та в госпіталях. Усі були єдині в думці, що найкращим вшануванням пам’яті про полеглих буде помста за них і продовження боротьби аж до остаточної Перемоги над знахабнілим агресором.
Завершити хочу словами Марка Аврелія, які зачитав під час свого виступу Арсеній Білодуб. Написані вони майже 1900 років тому і присвячені багатьом прекрасним людям, що були для імператора Риму прикладом. Проте лідер музичного гурту «Сокира Перуна» присвятив їх своєму командиру та другу, герою книги Андрію Жованику. Цими ж словами можна означити кожного з полеглих героїв — видатних особистостей нашого часу, спогади про яких об’єднав під однією обкладинкою Роман Коваль.
«Гарна вдача і не гнівливість, скромність і мужність, утримування не тільки від лиходійства, а й від помислу про нього, витривалість і невибагливість, самостійність і ненадокучливість, невразливість до наклепу. Залишатися завше тим самим — чи то в пронизливих болях, чи втративши побратима, а чи в затяжній хворобі. Що на живому прикладі пересвідчився: та сама людина може бути і дуже крутою, і дуже поблажливою, не дратуючись. Що навчився, як приймати від друзів гадану ласку, не принижуючись, але й не зостаючись нечулим. Доброзичливість, приклад, як батькові керувати домом. Поняття, як жити за природою, невдавана статечність, запобігливість у піклуванні про друзів, терплячість до неуків і тих, хто, не розглянувшись, складає собі про щось гадку. З усіма добре ладити (спілкування з ним було приємнішим за всякі лестощі, а саму нагоду з ним побути мали за велику честь), осягально й путньо відшукувати потрібні для життя засади й ними порядкувати. Ніколи не виказувати ні гніву, ні якої іншої пристрасті, а завжди бути безпристрасним, хоч водночас і вельми приязним, мовити добре слово, але без зайвого галасу, бути вченим, не виставляючи цього напоказ. Не легковажити звинуваченням друга, і навіть якщо, бува, нерозумно винуватить, — все одно намагатися повернути злагоду. Про вчителів від щирого серця говорити добре, по-справжньому любити своїх дітей. Любов до родини, до істини, до праведності, доброчинство, потяг ділитися добром. Коли йому траплялося когось засуджувати — робив це відверто, а друзі не мусили вгадувати, чого хоче й чого не хоче, бо й так було ясно. Самовладання і в усьому послідовність, за всяких обставин, зокрема у хворобах, мати погідне серце. У своїй вдачі гарно сполучати приємне й поважне, виконуючи те, що сам собі поклав, — не скиглити. Щодо нього кожен був певний: «Він що каже — те й розуміє, а як щось робить — то не на зло». Ніколи не квапитися, не вагатися, не розгублюватися, не ніяковіти, не гніватися та не підозрювати. Доброчинність, поблажливість, правдомовність. Він дав уявлення радше того, як не збочувати, аніж як виправлятися. Берегти друзів: не легковажити, але й не набридати. Самодостатність у всьому і завше погідне обличчя. Заздалегідь усе завбачати, наперед уряджати щонайменшу дрібницю. Від нього ніхто ніколи не відчував презирства, але попри це ніхто не мав і гадки визнавати себе кращим за нього, або когось…”
Фото Богдана Пошивайла
