Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Ми вже розповідали про виставку знищеної російської техніки та артефактів, знайдених на колишніх позиціях загарбників, яка триває в Харкові з травня цього року.
Авторка матеріалу зустрілася із засновниками експозиції — харківськими волонтерами фонду «Щоденники війни», які поділилися, що це не просто виставка або фотолокація, а й своєрідний склад трофейних запчастин для військової техніки Сил безпеки та оборони Харківщини.
За словами директора фонду Олександра Добробаби, ідея створення такого майданчика в їхньої команди виникла понад рік тому, але через бюрократичні питання її реалізація затягнулася на рік.
— Ми планували зробити оглядовий майданчик знищеної ворожої техніки в Харкові після того, як подібний був облаштований в Києві. Хотіли, щоб кожен пересічний житель нашого міста розумів, що відбувається в Україні впродовж останніх 17 місяців. Крім того, на багатьох людей ця експозиція має і позитивний психологічний вплив — вони бачать, що попри перевагу в силі та техніки, російські окупанти програють цю війну!
Волонтер розповідає, що спочатку вони їздили по деокупованих селах, поблизу яких тривали бойові дії, та розпитували місцевих, де стоїть розбита техніка. За власний кошт винаймали автокрани та трали, аби перемістити орківський металобрухт до оглядового майданчика. Згодом до них стали звертатися військові з інформацією про наявність в тій чи іншій місцевості залишків техніки окупантів, з проханням евакуювати її.
— Дуже швидко з’ясувалося, що часто на наших експонатах є запчастини, необхідні для ремонту техніки підрозділів Сил безпеки та оборони. Коли хлопці бачать щось потрібне їм, знімають це — ми з радістю ділимося. Розуміємо, що вони не мають часу самостійно вишукувати запчастини по полях, тому із радістю взяли цю функцію на себе.
У колаборації з військовими фонд ставить в стрій пошкоджену в боях українську техніку.
— Наприклад, нам поступає запит на ту чи іншу деталь. Ми її знаходимо в наших «запасах», скидаємо світлини — підходить чи ні, потім доставляємо «за адресою». Так, механізованій бригаді імені Івана Сірка потрібно було дуло для САУ. Ми знайшли його неподалік Ізюма та передали хлопцям. Або ось ще випадок… Під баштою підбитого танка ми виявили вцілілий кулемет. Тепер він встановлений на українську техніку та нищить колишніх «господарів». Або було таке, що представники зенітно-ракетного підрозділу їхали з Лиману через Харків, аби зняти потрібну деталь з музейного експоната в Київській області — вона була така дефіцитна, що вони просто не знали, де її знайти. Волею долі вони заїхали на нашу локацію та побачили на одній з рашистських машин, яку ми притягнули з-під Балаклеї, необхідну запчастину. Нашої спільної радості не було кінця! Машина наразі працює — ми отримали від військових відеозвіт! — розповідає співзасновник фонду «Щоденники війни» Богдан Гузь.
Волонтер підводить нас до рашистського танка Т-80, який був підбитий торік 24 лютого на кільцевій Харкова. Розповідає, що машина вже стала донором для кількох його «українських братів».
— Тероборонці зняли з нього кілька броньованих плит, танкістам знадобився люк, який вцілив після вибуху, та гусені. Зараз ми думаємо, кому передати «бивні» для розмінування — охочих забрати їх, я вам хочу сказати, багато — це і військові, і представники ДСНС, які хочуть прилаштувати їх на трактор для розмінування, — усміхається чоловік.
За словами волонтерів, на цей момент за приблизними підрахунками вони забезпечили українське військо запчастинами та деталями, знятими з орківської техніки, на суму в понад 30 млн гривень.
— Приміром, один каток для МТБЛ коштує приблизно 100 тис. гривень. Ми один раз доставили шість таких запчастин в ідеальному стані. Ціна комплекту танкової гусені сягає понад 1 млн гривень. Такої ми передали до війська не один і не два комплекти, — діляться представники фонду.
Про корисну ініціативу фонду «Щоденники війни» свідчить і представник Оперативного угруповання військ «Харків» на псевдо «Редактор».
— Про фонд «Щоденники війни» ми дізналися від наших військових, які отримали від них допомогу у вигляді донорських деталей, які були зняті з техніки російських загарбників. Те, що вони роблять — має надзвичайне значення для українського війська. На жаль, війна передбачає втрати, зокрема і в техніці. І дуже важливо оперативно відновити її, аби не втрачати ініціативи на фронті. Завдяки таким людям, як представники цього фонду, скорочується час на ремонт наших бойових машин та логістика.
Допомагають волонтери і правоохоронцям: в процесі своєї діяльності, досліджуючи місцевість навколо полишеної техніки, позиції орків, вони часто знаходять документи російських військових, шеврони та різноманітну документацію. Ці знахідки надалі використовуються для встановлення осіб російських окупантів, які воювали на території нашої країни, та стануть доказовою базою в Гаазькому суді щодо злочинів, яка чинила країна-агресор проти українців.
І хоча перед тим, як розпочати роботу на тій чи іншій місцевості, команда волонтерів звертається до саперів, аби ті провели огляд на наявність мін та нерозірваних боєприпасів, нещодавно в команді трапився нещасний випадок — підірвався один з членів команди Сергій Веприцький. На жаль, чоловік втратив нижню кінцівку. Наразі він знаходиться на лікуванні, але щойно медики дозволять, повернеться до роботи в команді.
Поділилися представники фонду і подальшими планами щодо своєї діяльності. Богдан Гузь розповів, що мріє створити локації із знищеною російською технікою на колишніх напрямках просування окупаційних військ.
Хочу створити експозицію на кшталт такої, яка розташована на території музею Раатеен Портти у Фінляндії. Там загалом установлено близько 20 тисяч пам’ятних каменів як фінським, так і радянським воїнам. Я же хочу, щоб замість каменів на наших локаціях стояли тисячі знищених бойових машин окупантів і манекени російських мародерів, ґвалтівників і вбивць — рівно стільки, скільки їх полягло в нашій землі! Хочу, щоб міжнародна спільнота відвідувала ці локації і не забувала, що таке росія і хто такі росіяни! — зазначає волонтер.
Фото автора та з архіву фонду
