Саме таким шляхом скористався Сергій — військовослужбовець 152-ї окремої єгерської бригади. Про своє рішення добровільно мобілізуватися, службу у різних підрозділах та повернення до війська він розповів…
Рашисти встановили винагороду за його знищення, бо талант українського навідника міномета та його ювелірна влучність щодня жахали та зменшували популяцію загарбників на українській землі. Навіть після справжнього полювання на мінометника з позивним «Кропива» і його поранення окупанти не отримали бажаного. Лише розлютили.
В одному з реабілітаційних центрів, створених в рамках національної програми RECOVERY, кореспондент АрміяInform зустрівся з легендарним навідником на псевдо «Кропива». Валерій (справжнє ім’я військового — Авт.), посміхаючись розповів, чим так роздраконив рашистів, що вони готові були заплатити за його знищення 50 тисяч доларів США.
— Як на мене, мінометники — найцікавіша професія. Це майже ювелірна робота. Ще у 2017 році ми з хлопцями побились об заклад, чи зможу влучити міною у звичайне відро з 5 кілометрової відстані. Мені вдалось з третьої міни: перша розігрівочна, друга — коректура, а третя лягла куди треба. Виграв ящик коньяку. «Навідник від Бога» (сміється — Авт.). Якщо раптом не пустять мене на фронт, то на полігоні буду вчити пацанів своєї справи.
«І Усик переміг в цю ніч, і ми трошки „насипали“ ударів по ворогу»
«Кропива» розповів, як намагався разом з побратимами подивиться на передовій чемпіонський бій відомого українського боксера Олександра Усика. Лише мінометники встигли налаштувати смартфон, як пролунала команда «До бою!». Після знищення ворога марно намагались українські захисники хоча б, як то кажуть, «одним оком» поглянути на боксерський поєдинок. «До бою!» лунало знову та знову. Довелось відпрацьовувати по бронетехніці, по «Уралу» з піхотою противника, пішому особовому складу, по російському мінометному розрахунку тощо. Лише в цю ніч «Кропива» з побратимами відправили у глибокий нокаут понад 150 окупантів.
— Ось з того бою Усика влітку 2022 року рашисти відкрито оголосили в соціальних мережах про полювання на мій підрозділ. За мене орки призначили персональну винагороду, — додав український військовий. — І Усик переміг в цю ніч, і ми трошки «насипали» ударів по ворогу. Ми встигли побачити лише два останніх раунди, бо не було часу…
«Біль був таким пронизливим, що спати не міг протягом декількох діб поспіль»
У комфортній палаті на столику Валерій показав майже зібраний ЗD-пазл з дрібних металевих деталей. Військовий наполегливо збирав його за допомогою викрутки до трьох годин ранку. Як розповів сам талановитий навідник, дрібна моторика цієї вправи не лише допомагає відновлювати координацію після контузії. Вона відволікає від нестерпного фантомного болю у ампутованій лівій нозі. Біль був таким пронизливим, що спати Валерій не міг протягом декількох діб поспіль. Від сильних знеболювальних засобів військовий принципово відмовився.
У розмові «Кропива» був відвертим, розповів як отримав поранення:
— На Бахмуті нам «обратка» прилетіла. Ми працювали з під хати у садочку. Тільки відстрілялись та зайшли у будиночок, як у сусідню кімнату приліт… Зрозуміло, що там дві людини — «мінус». Третій сидів у дверному отворі напроти мене — теж загинув, бо йому пів голови знесло скалкою. А мою ногу, яка, наразі, в цьому отворі стирчала, просто «зняло». Пам’ятаю політ у стінку… Як з під цеглин виповзав… Якби не виліз, то просто стік би кров’ю. А так залишився живий… Судячи з того, що нашу хатку просто як вітром здуло, на нас полювали не з танчика, або зі ствольної артилерії. Це було щось більше, на кшталт «Тюльпана» (радянський самохідний міномет 240 мм, дальність стрільби від 9,5 до 19,5 км — Авт.). Дарма вони думають, що на цьому все закінчиться (посміхається зловісною «бойовою посмішкою» — Авт.). Ми з ними ще побачимось, з цими… (висловлюється інфернальною лексикою — Авт.). Безперечно, потрібно їм відповісти..
Пообіцяв загиблим друзям передати від них москалям «гарячий привіт»
Валерій розповів, як їздив на Київщину до двох побратимів на кладовище. Він пообіцяв загиблим друзям передати від них москалям «гарячий привіт»:
— Я тоді ще не ходив, на «кареті» катався (інвалідний візок — Авт.). Однак, повинен був пацанів провести. А як по іншому — це ж мої пацани, яких я свого часу навчав нашій справі. Ще у 2017 році (Валерій воює з росіянами з 2015 року — Авт.) командир взводу «викупив», що я у мінометній справі знаю більше ніж всі інші контрактники. Наразі, з 28 лютого 2022 року по 20 лютого 2023 року я майже рік нищив окупантів разом з моїми побратимами.
Коли оркам прилітав наш шістнадцятикілограмовий «подарунок», то зона ураження від нього становила понад 40 метрів в діаметрі. Ніщо москалів не рятувало. Розліт уламків — 250 метрів, кожен з них — грам по 150. Гострі, як леза…
На жаль, до третього побратима у Миколаївську область вже не зміг поїхати. Я живий залишився, командир також, а пацанів шкода… Двом по 40 років було, а одному — 44. Діти у них вже дорослі. Пацани толкові були. Проте, це війна, а війна без втрат не буває…
Нестримне бажання нищити ворога…
Ворог нищить наші міста без жалю. Наприклад, населеного пункту, де я отримав поранення, вже немає. Його тупо знесли. Те, що мені ногу відірвало, це нічого — вставлю залізяку. На цьому життя не закінчується. Я вже з палицею ходжу. Учусь інтенсивно. Якщо дадуть такий протез, щоб коліно згиналось, точно буду бігати. Я ще повернусь на полігони, щоб навчати мінометників. Впевнений, не лише за мене, а за кожного з моїх учнів будуть призначати винагороду наші вороги.
«Впевнений, не лише за мене, а за кожного з моїх учнів будуть призначати винагороду наші вороги».
— Понад усе хочу… (неформальна лексика — Авт.) по рашистам із міномета. Нещодавно, навіть, було таке в мене гаряче бажання взяти таксі, поїхати до пацанів, вкинути міну — 16 кг безладдя у ствол міномета, та повернутись на реабілітацію. Нестримне бажання нищити ворога… І я буду робити це навіть на одній нозі…
Фото Дмитра Юрченка
