Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Ще на початку АТО ми познайомилися з тоді мало кому відомим офіцером-танкістом на псевдо «Адам». Він проходив службу в холодноярській бригаді і в 2014 році брав участь у боях під Донецьким аеропортом. Саме тоді побратими обрали йому позивний, за яким його знають друзі й вороги. Як пригадує сам Євген, «хлопці запропонували позивний, коли ми виконували завдання зі зведеною ротою. Якось увечері я збирав командирів відділень. І один із них каже: «Миколайовичу, давайте позивний буде «Адам» у вас». Я запитав, чому так. — «Бо ви всюди перший і завжди попереду».
Дев’ять років потому ми зустрілися та записали інтерв’ю вже з Героєм України, повним кавалером ордена Богдана Хмельницького, командиром тактичної групи «Адам» полковником Євгеном Межевікіним.
Наприкінці лютого 2022 року було сформовано групу із двох навчальних танків та одного БМП
Євген про ті події пригадує коротко:
— Я навчався в Національному університеті оборони України. Коли все почалося, дістав із шафи броник, каску, підняв своїх близьких, сказав, що почалася велика війна й поїхав в університет. В університеті на кафедрі підготовки офіцерів запасу є навчальна техніка: танки, БМП та інше. Нас цікавили саме танки й БМП. На третій день після вторгнення я запропонував хлопцям піти подивитися, у якому стані це все і чи можна на цьому воювати.
Запропонував керівництву університету створити офіцерські екіпажі. Мене підтримали. У нас було два танки та одна БМП-2. Через Центральне бронетанкове управління ми отримали запчастини, трохи підготували техніку. Набрав Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, сказав, що є танки, екіпажі, під Києвом ситуація важка, ми готові працювати як солдати танкового взводу. Залужний зв’язав нас з Олександром Сирським, і той уже давав завдання.
«Набрав Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного, сказав, що є танки, екіпажі, під Києвом ситуація важка, ми готові працювати як солдати танкового взводу»
І ось літо 2023 року, ми зустрічаємося неподалік Бахмута. Для розмов у полковника Межевікіна часу обмаль, тому говоримо коротко й по суті.
— Я командир тактичної групи «Адам», яка спочатку працювала під Ірпенем, потім на Запорізькому напрямку, згодом були бої під Харковом. Пам’ятаю перші звільнені території, наш вдалий наступ, потім — запеклі бої з оборони Бахмута. І зараз залишаємося на цьому напрямку. З того часу (Євген усміхається. — Авт.) тактична група вже дещо збільшилася. По суті, це угруповання військ, бо до групи входять механізовані, штурмові, аеромобільні підрозділи, звісно танкісти, а також ССО, артилерія та ТрО. Зараз ми знову виконуємо завдання в районі Бахмута. Це проведення штурмових наступальних дій зі звільнення нашої землі.
— Скажіть, що змінилося у війні за ці роки?
— Спочатку про те, що не змінилося. Не змінилася наша мета — це знищення ворога і звільнення нашої землі.
Що змінилося? Змінився ворог, адже залучив усі сили та засоби, які в нього є у збройних силах та навіть додаткові сили — тобто найманців, які не є складовою збройних сил рф, але інколи успішно виконують завдання.
Набагато збільшився обсяг роботи, кількість особового складу, кількість техніки, засобів, що залучається до виконання поставлених ворогом завдань. Так само і в нас знято обмеження на ведення бойових дій, і ми використовуємо все, що є на озброєнні, але в межах міжнародного права.
— Як змінилися люди, які боронять країну?
— Зараз, як мінімум, усі розуміють, куди вони йдуть та які завдання будуть виконувати. У 2014 році багато хто з тих, кого мобілізували, часто не розуміли цього. У багатьох тоді було переконання, що вони прийшли на 30 діб для проведення злагодження і занять, після яких їх розпустять по домівках.
На жаль, у перші пів року широкомасштабної війни через поранення та загибель ми втратили багато командирів та бійців, які мали бойовий досвід і мотивацію… Але у кожній бригаді стає дедалі більше людей, які набувають бойового досвіду. І вони разом із тими, хто залишився зі старого складу, становлять грізну силу.
«У кожній бригаді стає дедалі більше людей, які набувають бойового досвіду. І вони разом із тими, хто залишився зі старого складу, становлять грізну силу».
Щодо героїзму, то сьогодні, як і раніше, достатньо хлопців, які відчайдушно, не шкодуючи свого здоров’я і навіть життя, виконують завдання, і виконують дуже якісно та ефективно.
Підготовка особового складу була і є в пріоритеті
— Що можна розказати про планування бойових дій та підготовку особового складу?
— Підготовка особового складу була і є в пріоритеті. Методи ведення війни не стоять на місці — змінюються наші сили й засоби, завдання, противник. Залучаємо інструкторів з військових частин та навчальних центрів. Безпосередньо підготовкою особового складу займаються командири військових частин. Я теж беру участь у проведенні занять, організовую забезпечення спеціалістами та засобами, необхідними у підготовці підрозділів.
— На вашу думку, наскільки актуальним є досвід НАТО в наших умовах зараз?
— У нас працюють інструктори, які брали участь у бойових діях, навчаннях та проходили підготовку зі спеціалістами НАТО. На мою особисту думку, іноземний досвід не дає повернутися нам до підготовки за старими, ще радянськими стандартами.
— Які особливості підготовки особового складу ви можете виокремити?
— Слід розуміти, що хід бойових дій, їх планування, підготовка залежать від місцевості, дій противника тощо. Тому шаблонної підготовки не може бути. Підрозділи мають готуватися під конкретне завдання. Саме тому потрібні і натовські спеціалісти, і наші інструктори з відповідним досвідом.
— Наскільки ми зрозуміли, через насиченість лінії оборони протитанковими засобами танки наразі переважно працюють із закритих позицій.
— Із закритих позицій ми працюємо по важливих об’єктах противника, знищення або ураження яких дійсно знижує потенціал в обороні, у наступі і в тилу.
— Тобто виїздів танк на танк, як це було під ДАПом або під Києвом, уже майже немає?
— Не зовсім так. Ми використовуємо танки для виходу на вогневі рубежі задля роботи прямим і напівпрямим наведенням — без цього ніяк. А разом із тим ми забезпечуємо роботу танкових підрозділів, накриваючи вогнем артилерії висоти, з яких можуть працювати протитанкові засоби. Але, звісно, ми не можемо застосовувати танки всюди, бо не завжди виходить сховати бронеоб’єкт від діяльності ПТРК.
— За вашими оцінками, як змінився характер бойових дій за останні пів року?
— Характер бойових дій змінився ще 24 лютого 2022 року. Наразі змінюється тільки їх інтенсивність залежно від періоду та залучення сил і засобів як у противника, так і в нас для виконання тих чи інших завдань.
«Іноземна техніка на порядок вища за радянську, хоча нам постійно вбивали в голову зворотнє»
— Чи використовується у вас іноземна техніка?
— Здебільшого бойові броньовані машини французького та американського виробництва. Техніка натовського зразка на порядок вища за радянську. Нам постійно вбивали в голову, що радянські машини найкращі, але виявилося, що то зовсім не так, це, як кажуть, просто небо і земля. Техніка країн НАТО забезпечує більш надійний захист екіпажів, що в наших умовах є безперечним плюсом.
— Які досягнення вашої тактичної групи?
— Вважаю за досягнення успішне ведення оборонних боїв — першочергове завдання — стримування і знищення ворога, який наступає. Тривала оборона Іванківського, каналу Сіверський Донець та околиць Бахмута — без втрат позицій із вдалим просуванням вперед. Ми надавали допомогу та підсилювали оборону.
Також тактична група здійснювала успішні штурмові дії під Харковом — у напрямку Білгородської траси на ділянці від Питомника в бік Козачої Лопані, там були перші штурмові дії. Ще на Харківщині — звільнення Вербівки, Балаклії і продовження наступу, коли гнали противника далі. Наступальні дії під Бахмутом для відновлення втрачених позицій іншими підрозділами — там противнику було завдано значних втрат. Це робота кістяка тактичної групи, який у нас зараз є. До цього ми також успішно виконували завдання у складі зведених резервів.
— Створення тактичної групи — це спосіб поліпшити ефективність управління військами в умовах сучасної війни?
— Така можливість раніше, скоріш за все, не розглядалася, але коли створили нашу тактичну групу — вона була єдиною у такому вигляді. Ми успішно виконали кілька завдань з маневрами підрозділів на великі відстані. З-під Донецька ми переміщувалися під Харків, з-під Харкова — у район Лиману, звідти знову під Донецьк, Бахмут. І всюди група виконувала завдання успішно.
Коли я доповів про успішні дії групи командувачу, він запитав: «Яким ти бачиш склад цієї групи»? Я запропонував штат, його допрацювали у штабі, якому ми підпорядковуємося, збільшили, щоб група була більш автономною. Після того з’явилося ще кілька таких груп. Деякі згодом переформовувалися, але завдяки нашій успішній роботі такі тактичні групи почали створюватися. Це робиться в першу чергу для покращення управління підрозділами.
Ось, наприклад, противник планував двома «клешнями» охопити Бахмут. Правою «клешнею» у нього майже вийшло — він дійшов до дороги біля селища Хромове, а ліва уперлася в нашу оборону. А коли ми прийшли, так вона і відломилася. Вони зазнали дуже великих втрат і перейшли до оборони. Наразі ворог намагається втриматися, а ми просуваємось вперед.
Виходячи з того, що група продовжує виконувати завдання, і робить це ефективно, нам додають підрозділи, ставлять завдання на інших напрямках — проведення штурмових, наступальних дій, організації засідок, нальотів — займаємося різними завданнями. Не скажу, що це нові форми ведення бойових дій, але добре забуте старе ми дороблюємо, доповнюємо новітніми засобами і вміннями.
«Надважливе — єднання нації. Тоді все у нас буде добре…»
— Коли ви обирали професію військового, чи очікували, що доведеться воювати у своїй країні?
— А хто у свої 18 років очікує, що на твоїй території буде така божевільна війна? Ніхто не планує… Максимум, на що імовірно очікував — брати участь у конфліктах за межами України.
— Який висновок мають зробити українці з цієї війни?
— На мою особисту думку, на жаль, багато наших співгромадян не дуже хочуть змінюватися. Чомусь дехто не розуміє, що саме зараз настав той час, коли слід припинити давати хабарі, не думати, як когось надурити, щоб побільше «хапанути» собі до кишені. Потрібно вже щось робити для того, щоб наші діти жили краще. Усі мають включитися в цю роботу, а не шукати відмовки на кшталт: «А що ж я можу зробити, це все вони… А я краще буду продовжувати плисти за течією».
«Саме зараз настав той час, коли слід припинити давати хабарі, не думати, як когось надурити, щоб побільше «хапанути» собі до кишені».
І ще одне, надважливе — єднання нації. Тоді все в нас буде добре. Якщо всі люди це зрозуміють, то ми житимемо набагато краще.
— На вашу думку, кому маємо сказати щире «Дякую» за стійкість, якої від українців ніхто не очікував?
— Коли закінчиться війна, потрібно буде дякувати, перш за все людям — тим, хто підтримував, віддавав своє для загальної Перемоги. Є дуже багато людей, які зможуть одне одному сказати «Дякую».
Перелам уже відбувся під Харковом, другого потужного удару ворог зазнав під Херсоном. московити розуміють лише силу і вже добре знають силу зброї ЗСУ. Вони зараз в агонії, проте ще пручаються. Наші хлопці працюють, гарно б’ють ворога, і Перемога неодмінно буде за нами!
