У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Західна зброя, яку Україні поставляють партнери та союзники, не іржавіє на складах, а ефективно використовується в районах ведення найзапекліших боїв. Зокрема, на передових позиціях Бахмутського напрямку безупинно кришать окупантів американські самохідні гаубиці М109. Бувають дні, коли одна гармата за добу вистрілює до 100-150 снарядів, надсилаючи росіянам потужні 155-мм «подарунки».
Максимальна дальність прицільної стрільби М109 — 24 кілометри, але, за словами артилеристів, наразі вони «недалеко стріляють», здебільшого стримуючи піхоту ворога. Ще одне важливе завдання підрозділу на цьому напрямку — це високоточне враження артилерії противника та мінометів, позиції яких розосереджені по Бахмуту. Крім того, працюють по танках, БМП та іншій техніці. Хлопці не приховують, що приємно чути слова подяки від нашої піхоти та інших підрозділів, які повідомляють про результати бойової роботи: «Радіємо, коли добре допомагаємо. Хочеться, щоби нашим хлопцям там було легше». На фронті ворожі сили знищуються комплексними зусиллями: наприклад, самих артилеристів теж прикривають екіпажі сусідів — зенітних ракетних установок.
Артилеристи підрозділу прийшли на М109 з різних бойових машин — з «Акацій», «Градів» тощо, але особливих труднощів з опанування західної техніки не відчули: «Принцип в усіх самохідних гаубиць однаковий, але порівняно з нашими тут і калібр більший, і враження точніше, та й снарядів більше. Загалом машинка себе показує непогано, ми нею задоволені». Розповідають, що воюють на американській САУ ще з Херсонщини, звикли до неї та навіть мають вже деякі свої власні «модернізації».
У деяких українських військовослужбовців родичі досі залишаються на тимчасово окупованих територіях, а підлий ворог здатен на будь-що, аби дістати артилеристів, тому вони не дуже схильні до фотографування. Але в командира гармати Андрія дружина із дитиною — на Дніпропетровщині, тому він за них відносно спокійний.
Андрій п’ять років служив у бригаді морської піхоти, але після початку широкомасштабного російського вторгнення йому запропонували мобілізуватися до земляків — окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Нову службу розпочав із номера обслуги 2С3 «Акація», а потім бригада отримала американські САУ.
— На М109 я починав працювати як навідник у грудні 2022 року, — розповідає Андрій, який зараз воює на малій батьківщині — Донеччині. — До цього дві наші батареї навчалися безпосередньо в Німеччині, а потім вони вже самі навчали решту підрозділів в Україні, по мірі того, як нам передавали нову й нову техніку. Наші екіпажі швидко навчилися, і нормально зараз працюємо.
До речі, на запитання про те, що відповідно до російських «зведень» ми вже втратили десятки САУ М109, хлопці лише сміються.
Фото та відео автора
