Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
27-річна мешканка Німеччини Яна Конон після початку широкомасштабного вторгнення рф відклала написання власного диплома й почала збирати гуманітарні вантажі до України.
Дівчина з народження живе в Німеччині, але її батьки — українці, тому залишатись байдужою до трагедії нашої країни вона не могла. Яна вірить, що душа її в Україні, а все життя вона відчувала тісний зв’язок і з сумом згадує безтурботні поїздки до бабусі в Тетіїв на Київщині.
Коли в Україні почалося широкомасштабне вторгнення, дівчина знайшла в собі сили перебороти шок і паніку та почала шукати способи допомогти українцям.
— Аналізуючи ситуацію, я зрозуміла, що зможу принести набагато більше користі з Німеччини, адже зможу збирати вантажі гуманітарки та доставляти їх потерпілим у цій війні людям. Першу фуру ми відправили на початку березня. Її було зібрати найпростіше, адже люди більш охоче намагалися поділитися потрібними речами: продуктами, засобами гігієни, ковдрами, подушками. Якраз перший транш дав змогу оцінити, що людям дійсно необхідно.
Досвід показав, що найбільшою потребою залишались продукти, дитячі речі, корми для тварин та медикаменти.
— Другий вантаж ми відправили вже у квітні в Запоріжжя. Тоді контактна особа надіслала нам усі докази, що гуманітарна допомога була роздана нужденним. Адже для нас було надважливо побачити, що всі наші зусилля не були марними й не дали змоги комусь нажитися на цій війні. Ці фото та відео ще й додавали мотивацію для людей, які допомагали, продовжувати це робити, тому що вони чітко бачили, що їхні речі принесли користь потерпілим унаслідок війни.
Дівчина розповідає: що далі від війни, то складніше збирати допомогу, особливо від приватних компаній, саме тому фільмування кінцевого результату дало змогу посилити цю підтримку.
— Наступна акція була більш масштабною, ми відправляли речі на Нікополь, Київ та Вишгород, саме тоді я і познайомилась із зооволонтером Зоєю Шкурко, яка написала запит у нашу організацію з проханням надіслати корми для тварин. Знову-таки, вона зафільмувала, як роздавали їжу для тварин у прифронтових районах.
Після перших зборів гуманітарної допомоги охочих допомогти, на жаль, ставало дедалі менше. Але Яна не опустила руки й почала писати запити на підприємства й фонди.
— Під час останньої акції підтримка взагалі ослабла, а після тижня марних зборів у мене навіть почалася паніка, і я вирішила вдатися до інформаційного розповсюдження: почала писати в різні газети про збір, роздавати флаєри та розклеювати оголошення. І, на щастя, це спрацювало! Але зараз ще з’явилася проблема із транспортом, якщо спочатку нам або безоплатно підвозили, або за символічну ціну, то зараз це колосальна різниця. Для порівняння, першу вантажівку вдалося відправити за менше ніж тисячу доларів, а остання обійшлася вже вчетверо дорожче. Одного разу нам навіть довелося піти на хитрість: ми почали заштовхувати гуманітарку в старі автобуси, які відправляли в Україну з Німеччини. Також у безоплатне використання склади дають лише на короткий час, але я краще витрачу гроші на якісь потрібні речі для України, ніж на довгострокову оренду.
Збільшення цін на транспортування змусило Яну шукати інший спосіб допомогти. Вона почала збирати кошти, відправляти їх Зої, щоб вона могла безпосередньо в Україні закупити корм. І це не тільки допомога тваринам, а ще й підтримка економіки.
«Німці допоможуть, але вони занадто довго розгойдуються…»
— Ми роздавали флаєри, і одна бабуся не змогла стримати сліз, коли зрозуміла, на що саме підуть кошти. На мою думку, лише 20 % німців вважають себе пацифістами та вважають, що ця ситуація їх ніяк не обходить. Це насамперед німці, які підтримують консервативну партію. Але є відчутна різниця між людьми: ті, хто знає історію та розбирається в політичних процесах, підтримує беззаперечно. Ця війна також змусила всіх почути про Україну, усвідомити, що бойові дії зовсім поруч. Слід відзначити, що після початку широкомасштабного вторгнення для народу Німеччини стало відчутним, що ми маємо потужні зв’язки з Україною. Наприклад, 40 % усієї аграрної продукції надходить саме з України.
У цілому, за словами дівчини, народ Німеччини шокований ситуацією в Україні й намагається допомогти в міру своїх можливостей.
— Пам’ятаю, як одного разу людина, яка мала завантажити вантаж у фургон, захворіла на СOVID-19, а я дізналася про це буквально за годину до відправлення. Від розпачу у мене полилися сльози. Проте поруч було підприємство, яке виробляло шампуні, я їм пояснила, наскільки в мене безвихідне становище. І один чоловік грецького походження сказав, що мама його навчила робити хоча б одну добру справу на день, і він не просто допоміг завантажити мені фургон, а ще й подарував дві палети шампунів, які теж стали частиною вантажу в Україну.
У Німеччині досі актуальні мітинги на підтримку України, у яких беруть участь не тільки люди з українським корінням або переселенці, а й самі німці.
— Узагалі, в Німеччині потужна система заохочення тих, хто перераховує кошти на благодійність, адже людям повертається половина суми від податкової. Тому це мотивує робити добрі справи, ще й бути впевненим, що частина суми повернеться на твій рахунок. Мене підтримували дуже багато студентів, особливо українці, які зараз навчаються в Німеччині. Навіть одна дівчина з москви була, яка не говорила українською, але вона дуже хотіла допомогти, і казала, що їй соромно за свою країну… Також маю історію німецького волонтера, який свідомо поїхав до Краматорська на пів року, щоб допомагати евакуйовувати людей. Він пояснює це тим, що хоче докласти всіх зусиль, аби якось прискорити припинення цього жаху.
У перервах між волонтерством Яна все-таки написала та захистила диплом, та навіть почала його віршем українською мовою. А нині вона продовжує збір коштів та допомагає тваринам, вивезеним з України, знаходити нові сім’ї. У неї самої вдома вже було на перетримці троє тварин.
Фото з особистого архіву Яни Конон
