Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На Харківщині сотні хлопців та дівчат протягом першого півріччя добровільно вирішили підписати армійський контракт, аби розпочати службу на рядових чи сержантських посадах. Із кожним і кожною попрацювали фахівці Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою всебічного вивчення та визначення подальшого місця служби.
На одному з етапів відбору кандидатів для проходження військової служби за контрактом побував кореспондент АрміяInform, аби дізнатися, що ж сьогодні мотивує потенційних воїнів-контрактників йти захищати Україну.
Юна харків’янка Маргарита за освітою кухар. Але під час пошуку роботи ще жодного разу не скористувалася дипломом. Працювала здебільшого на різних приватних підприємствах. Від моменту широкомасштабного вторгнення росії на нашу землю вона кілька разів хотіла піти до армії. Проте все якось не могла наважитися на такі кардинальні зміни у власному житті.
— У моїй сім’ї військових немає. Поштовхом до рішучих дій стало спілкування в Харкові з військовослужбовцями одного з РТЦК та СП десь місяць тому. Хлопці «заочно» провели екскурсію типовою військовою частиною та порадили спробувати сили в армії. Батьки попросили лише добре подумати. Мені вистачило двох днів, щоб остаточно все зважити та прийти з необхідними документами на прийом до начальника військової установи. Уже знаю, що спочатку треба пройти курс базової підготовки. Служити ж мрію в піхоті. Труднощі не лякають, бо батьки навчили завжди шукати шляхи виходу зі складної ситуації, а не робити всіх винними, — розповіла Маргарита.
Інший потенційний воїн ЗСУ — 19-річний Дмитро з міста Барвінкове прийшов до свого РТЦК та СП у відмінній фізичній формі. Має велике бажанням служити в окремій механізованій бригаді імені Івана Сірка.
— Я вісім років займаюся важкою атлетикою. Приміром, один із моїх рекордів полягає в жимі штанги вагою 120 кілограмів лежачи. Та я за результатами не женуся. Просто мені це потрібно. Мій старший брат уже три роки служить у Збройних Силах України. Якось він сказав мені, що найкращі українці зараз захищають свою державу. Я добре подумав над його словами. Тож кілька тижнів тому вирішив теж стати до лав армії. Мені запропонували піти вчитися на навідника-оператора БТР-80, і я вже дав згоду. Адже техніку з дитинства люблю. Тому поки все йде за моїм життєвим планом, — поділився думками Дмитро.
Уже пройшов психологічний відбір у Харківському ОТЦК та СП та зібрав більшість медичних документів 30-річний харків’янин Станіслав.
— У мене дві вищі освіти, і донедавна я носив погони капітана поліції. Коли закінчився контракт у правоохоронних органах, не став його продовжувати. Адже давно хотів послужити в якісь бойовій частині ЗСУ. Мій знайомий служить в одній з механізованих бригад, бійці якої воюють з окупантами на Донеччині. Нещодавно поспілкувався з командуванням його частини і вирішив піти саме до них, але спочатку на рядову посаду. Пізніше планую пройти переатестацію, щоб знову носити погони офіцера. Якщо ж не вийде, то хвилюватися не стану. Я дружу зі спортом, непогано стріляю. Тому гадаю, що зможу трошки посилити потенціал Збройних Сил України. Настрій у мене бойовий, і вже не дочекаюся, коли ж одягну стрій перемоги — український піксель, — зазначив Станіслав.
Фото автора
