Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
Серед військових, які нині захищають нашу Батьківщину, дуже багато професійних спортсменів. Серед них і наш співрозмовник.
Молодший сержант Ярослав Гавриленко, що проходить службу в підрозділі інженерного забезпечення окремої механізованої бригади ЗСУ, народився в селищі Косарі на Черкащині. Свого часу хлопець почав займатися дзюдо, потім самбо і рукопашним боєм.
— Під час навчання в школі я почав займатись дзюдо, а потім, у зв’язку з тим, що тренер був один, перейшов на самбо, тож перші змагання в моєму житті були саме з бойового самбо, — розповідає юнак.
Коли в хлопцеві побачили потенціал, його запросили до ДЮСШ, яка була в іншому населеному пункті. Там з’явились і перші більш серйозні здобутки. Загалом, за свою спортивну кар’єру Ярослав вигравав чемпіонат Черкаської області з дзюдо та самбо, був бронзовим призером чемпіонату України з рукопашного бою, за що й отримав звання «Кандидат у майстри спорту України».
Після початку російського широкомасштабного вторгнення, Ярослав одразу прибув з документами до РТЦК та СП, але йому сказали, що треба трохи зачекати і що йому зателефонують. Хлопець повернувся додому та вступив до лав місцевого ДФТГ.
— З «військкомату» вперше мені зателефонували десь у середині березня, але потім знову відправили додому. За два тижні мене знову викликали з речами та, враховуючи відсутність будь-якого військового досвіду, відправили в Кам’янець-Подільський об’єднаний навчально-тренувальний центр. Про те, що буду сапером, я дізнався вже там, коли розпочалася підготовка, — усміхається хлопець. — Після навчання мене розподілили до цієї бригади, яка тоді тільки формувалася на Чернігівщині, на посаду сапера. За рік я вже виріс до командира відділення (командира машини).
Трохи менше ніж рік Ярослав виконує бойові завдання на сході нашої країни.
— Одного разу ми виконували завдання на Донеччині. Тоді, щоб стримати атаку наших військових, росіяни підірвали греблю на Сіверському Донці, тож ми змушені були виходити по коліна у воді та ще й під ворожими обстрілами. Ті, хто прикривав наш відхід та йшов за нами, вже були по груди у воді, — розповідає про деталі бойових завдань сапер Ярослав. — Іншого разу ми ховалися в окопі, коли туди прилетіла граната з АГС-17. Добре, що ніхто з нас, саперів, не постраждав, тож, ми залишили цю позицію, а ось хлопцям-піхотинцям, які заховалися там від ворожого обстрілу, трохи згодом не пощастило. Прямо в окоп влучила ворожа міна, на жаль, усі загинули.
Ми запитали в хлопця про те, що його найбільше вразило під час війни.
— Вражає мужність наших людей та здатність до самопожертви заради своїх побратимів та нашої держави. Одного разу ми виходили з оточення з-під селища Площанка на Луганщині, російська «мотолига» висадила додатковий десант для того, щоб «замкнути кільце» і не дати нам вийти. П’ятеро наших піхотинців зайняли оборону на уступі та прикривали відхід нашої групи, в якій залишалось десь 15 людей. Зі свого боку ми допомагали транспортувати ще близько 30 поранених. Це дійсно герої (наші піхотинці. — Ред.), які ціною свого життя тримали ворога і дали нам можливість вийти, а самі залишились там, — наголошує Ярослав. — А ще вражає підступність російських військових. Ворог заміновував практично все, що можна було замінувати. Якось, наприклад, ми виявили, що навіть звичайну банку з компотом рашисти заміновували.
Додамо, що до Дня Конституції України сапер Ярослав отримав нагороду з рук командира бригади.
Олексій Шаблій для АрміїInform
