Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Північноатлантичний альянс пройшов певну еволюцію в розумінні, що таке оборона, стримування та як реагувати на безпекові виклики. Початок російської агресії проти України у 2014 році з окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі привів до концептуальних змін у НАТО.
Більше про те, як НАТО змінювало свої підходи щодо безпеки, розповів в ексклюзивному інтерв’ю для АрміяInform генеральний директор Rasmussen Global Фабріс Потьє, який раніше формував стратегію розвитку Альянсу. Пропонуємо першу частину розмови про саміт НАТО в Уельсі 2014 року та чи достатньо 2 % витрат ВВП на оборону.
Довідково. Фабріс Потьє — французький політолог, аналітик. Випускник Версальського університету Сен-Кантен-ан-Івелін та Університету Метрополітен Лондон. У 2007-2010 роках був директором-засновником Карнегі Європа. У 2010-2016 роках — голова Офісу планування політики при генсеку НАТО. З 2016 року — генеральний директор Rasmussen Global.
— Що ви думаєте про трансформації в НАТО під час широкомасштабного вторгнення росії в Україну? Як війна змінила Альянс?
— Думаю, що було дві динаміки. По-перше, коли в НАТО вперше в новітній історії почали переглядати свою концепцію ядерного стримування. Це справді був переломний момент. Коли я приєднався до НАТО у 2010 році, було проведено аналіз оборони та ядерного стримування, але дуже мало людей були готові говорити про ядерне стримування як таке.
У 2014 році був справді момент, коли НАТО довелося переосмислити ці терміни та водночас заново їх винайти. Тож, гадаю, в концептуальному, інтелектуальному аспекті це було відкриття наново поняття ядерного стримування. НАТО довелося зміцнити свою позицію на європейській території проти того, що згодом сприймалося вже як більша загроза з боку росії.
І друга динаміка полягає в тому, що, очевидно, було здійснено набагато менше зусиль, яких було необхідно для стримування путіна. Як ми, на жаль, побачили це у 2022 році, через вісім років він зробив це знову (напав на Україну. — Ред.).
І це означає, що певним чином заходи НАТО зі стримування та оборони частково провалилися. Так, Альянсу вдалося захистити свою територію, але плани зі стримування зазнали невдачі, в тому числі санкції, які не змінили поведінку путіна. Тому я вважаю, що це був важливий урок 2014 року.
— Отже, повертаючись до 2010 року, коли ви стали керівником відділу планування при генсеку НАТО. Яким було розуміння безпекових викликів 13 років тому, коли приймалася попередня Стратегічна Концепція Північноатлантичного альянсу?
— Якщо ви подивитеся на Стратегічну Концепцію 2010 року, то справді це була спроба знайти баланс між трьома основними завданнями. А саме колективна оборона, іноземні місії та нові безпекові загрози. Але дуже швидко, починаючи з 2014 року, Концепція 2010 року була перекреслена першою російською агресією проти України.
І я почав редагування Стратегічної Концепції. Ви знаєте, коли переглядаєте документ Word, щоб побачити, що може бути, що потрібно змінити, що повністю застаріло. І те, як НАТО характеризувало відносини з росією, очевидно, це вже не було більше стратегічним партнерством.
Я думаю, що баланс між вищезгаданими трьома основними завданнями також був неможливим.
Головним завданням постала колективна оборона Альянсу. І потім ми почали об’єднувати навколо оборони інші види діяльності, включаючи нові загрози.
— Чому Уельський саміт НАТО 2014 року став історичним?
— Я думаю, що це був перший момент, коли НАТО поверталося до Європи як в оперативному, так і у філософському сенсі. Це був перший саміт, на якому НАТО розглядало свою основну місію в Європі. Значення останньої було не головним серед пріоритетів Альянсу.
І я чудово пам’ятаю зустрічі в Північноатлантичній Раді (головний політичний орган НАТО. — Ред.), на яких ми обговорювали, як побудувати територіальну оборону та яке озброєння потрібно вже мати. Але потім виникали нові прогалини в стратегічному плануванні, як-от мобільність.
У НАТО було нове блискуче рішення після Уельсу — План дій готовності. У Плані стверджувалося, що на Східному фланзі буде майже постійно розгорнуто більш ніж 40 тисяч сил НАТО. Але впродовж короткого часу вони мали бути посилені додатковими силами Альянсу.
Ми зрозуміли, що немає юридичних домовленостей, щоб достатньо швидко переміщувати сили НАТО територією Альянсу.
Частина, якщо хочете, переосмислення Альянсу під назвою «План дій готовності», узгоджена на саміті в Ньюпорті (Уельс) у Великій Британії, який став справді переломним самітом. Тому що в той час союзники по НАТО дискутували про навчання іноземних сил, про Афганістан. Натомість в Альянсі не говорили про колективну оборону та ядерне стримування на європейській території.
Саміт в Уельсі був першим із серії самітів, де темами обговорення стали колективна оборона, ядерне стримування та росія. І тенденція зберігається донині.
— Одним із найважливіших рішень того саміту було 2 % ВВП на наступні 10 років. Як ви бачите тепер вплив цього рішення на країни-члени НАТО?
— Так, це був важкий бій. Я підготував початкову Атлантичну декларацію. Переговори були важкими, особливо з Канадою та Німеччиною. Тодішній канадський прем’єр-міністр Стівен Гарпер був фіскальним яструбом, якому було складно знайти гроші для 2 % ВВП на оборону. А потім багато інших країн ховалися за позицією Канади та Німеччини, тому що це було зручно.
У підсумку ми отримали текст з типовою дипломатичною мовою, де було багато умовностей.
Утім, ми можемо назвати це успіхом. Чому? Бо вперше подібна вимога була представлена на затвердження главам держав.
І це була моя початкова ідея, коли Андерс Фог Расмуссен (генсек НАТО у 2009-2014 роках. — Ред.) оголосив її. Насправді 2 % витрат на оборону існували в минулому, і навіть 3 % під час холодної війни.
— Який результат цього зобов’язання зараз?
— По-перше, є дві людини, які змусили збільшити витрати НАТО на оборону — володимир путін і Дональд Трамп. У божевільний спосіб, але тригером стали (агресивні) дії путіна проти України. Тому багато європейських країн визнали, що їм потрібно збільшити витрати на оборону та спроможності.
А потім Дональда Трампа (у 2016 році. — Ред.) було обрано президентом США. Він почав викривляти ідею, що зобов’язання США перед НАТО — це інвестиції ресурсів в оборону. І це викликало ще один шок в Альянсі.
Країни НАТО все ще не досягли мети, тому нині можна говорити лише про сім союзників, які мають 2 %. Я думаю, що є десять країн, які близькі до цієї мети або досягнуть її до 2024 року.
Коли ви дивитесь на загальну ситуацію, то можете навести аргумент про необхідність вже 3 %. І я знаю, що напередодні Вільнюського саміту в НАТО були дискусії про те, щоб мати мету у 2,5 % як нові 2 %.
Це обговорення, щоб мати 2 % не як максимум, а мінімум. У НАТО є можливість вийти за межі тих 2 %. Але країни Альянсу ще не мають необхідних витрат на оборону. І це є доказом того, що європейці ще не поставили оборону на перший план своїх пріоритетів, знаючи світ, у якому ми живемо.
Інтерв’ю записане в межах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО та Центру інформації та документації НАТО в Україні про історію і сучасність відносин між Україною та Північноатлантичним альянсом.
Фото Ольги Мосьондз, Віктора Дехтяра
