Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
«Уночі пролунала бойова тривога, я негайно підійнявся на свій бойовий пост, прийняв управління зенітно-артилерійським комплексом. Пізніше надійшла цілевказівка: летить група ворожих БПЛА в такому-то секторі. Я підібрав необхідні кути наведення, відкрив вогонь, зробивши першу чергу. Мій старшина, який стояв поруч, скорегував мене. І вже після другої черги було видно падіння уламків безпілотника в море. Уже після відбою тривоги, десь через день, коли відіспався, я зрозумів, що, можливо, зберіг комусь життя».
Так про свій перший збитий Shahed розповідає 20-річний старший матрос Артем, який служить старшим комендором зенітно-артилерійської команди ракетно-артилерійської бойової частини на одному з кораблів ВМС.
До Збройних Сил України юнак потрапив в листопаді 2021 року. До цього він навчався в Київському професійному будівельному ліцеї, проте після випуску вирішив піти в армію, пройти строкову службу.
— У Миколаєві я пройшов початкову підготовку в одному з навчальних центрів, звідки мене перевели в Одесу на один з кораблів ВМС ЗС України. Уже через два-три місяці служби вирішив підписати перший контракт, почав проходити медкомісію, але не встиг, розпочалось широкомасштабне вторгнення. Агресія росіян лише посилила моє прагнення й надалі продовжувати військову справу, тому в умовах воєнного стану я підписав контракт за спрощеною процедурою, — згадує Артем початок своєї кар’єри.
Коли він прийшов на корабель, йому запропонували стати комендором. Він зацікавився і ухвалив позитивне рішення, про що зараз зовсім не шкодує.
— Комендор — це матрос-артилерист, оператор артилерійської установки. Наразі мої основні бойові завдання — знищувати ворожі цілі, які летять з моря на нашу територію. З оголошенням тривоги я займаю свій бойовий пост, мені дають цілевказівку і я відпрацьовую — неважливо, безпілотник це чи ракета, — розповідає Артем. — Щоб стати комендором, потрібна певна підготовка, тому ми навчаємось буквально щодня. Війна війною, а професійно зростати, я вважаю, це обов’язок кожного військовослужбовця. Здобуті нові знання й навички значно допомагають у подальшій боротьбі з ворогом.
Юнак згадує, що ще перед початком інтенсивного застосування росіянами Shahed розвідка надала військовим морякам необхідну інформацію про тактико-технічні характеристики цих ударних безпілотників, зокрема їхні швидкість, висоту польоту, масу заряду. Відповідно до цього були розроблені певні алгоритми щодо протидії цим БПЛА. Як показала подальша практика, вони досить ефективні.
Зокрема в тому бою, з якого ми розпочали нашу розповідь, екіпаж корабля збив ще декілька Shahed. Загалом за останній місяць ворог збільшив кількість застосувань цих апаратів, тож по повітряних цілях доводиться працювати частіше.
За словами старшого комендора, основна складність протидії іранським безпілотникам полягає в тому, що ворог застосовує їх у темну пору доби, а також у складних погодних умовах, коли ці БПЛА складно виявити візуально. Також при наближенні до цілі безпілотник починає пікірувати і, відповідно, значно збільшувати свою швидкість. Тому поряд з комендором завжди є корегувальник з приладом нічного бачення чи тепловізором. За першими трасами він корегує вогонь артилерійської установки, за його вказівками здійснюються наступні постріли.
— Збиття цілей — це заслуга не лише мене чи іншого комендора, а всього екіпажу загалом. Кожен виконує свої функціональні обов’язки, що в результаті дає позитивний результат. За час війни ми відпрацювали взаємодію, удосконалили свої навички й довели ефективність роботи екіпажу майже до ідеалу. Ми одне ціле, ми сім’я, і навіть без одного з нас решті буде дуже важко, — наголошує старший матрос.
Юнак зазначає, що в команді всі підтримують один одного у важкі моменти й це дуже допомагає, ще більше злагоджує екіпаж. Каже, що місця для страху вже немає, від початку широкомасштабного вторгнення всі вони розуміли, що на них чекає, тож усі внутрішні переживання залишили із собою, просто боролися й були сильними.
— Для себе я вирішив, що буду надалі служити, завершу цю війну на моєму кораблі й будуватиму свою кар’єру у складі ВМС ЗС України. Перемога однозначно буде за нами, тому що ми сильні й за нами правда, — підсумовує старший комендор Артем.
Фото автора
