Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Одними з найактивніших союзників України, які послідовно підтримують справедливу війну українського народу проти агресії російської федерації, є держави Балтії. Від травня одна з них — Латвія — розпочала піврічне головування в Раді Європейського Союзу, визначивши підтримку України серед головних пріоритетів своєї роботи. Також Латвія підтримала пришвидшений вступ України до НАТО.
Запорукою порозуміння та налагодження тісних дружніх відносин між Україною та Латвією є подібність історії української та латиської націй — обидві вони пройшли складний шлях боротьби за незалежність, вириваючись з лабет імперської росії. Завдяки цьому українці можуть легко зрозуміти історію Латвії, порівнюючи її із перебігом подій власної минувшини. Особливо наочними історичні паралелі є щодо періоду Перших визвольних змагань, коли події у двох країнах розвивалися дуже подібно і часом майже синхронно. Вплинули на них спільні чинники — спочатку неспроможність російського тимчасового уряду вирішити національне питання і завершити війну, згодом загроза з боку більшовиків, які узурпували владу в росії і не лишали простору для діяльності інших революційних сил, зрештою — поразка Німеччини і фактично також росії у Першій світовій війні.
Українська Народна Республіка проголосила незалежність IV Універсалом 22 січня 1918 року (9 січня за старим стилем). Можливих дат проголошення незалежності Латвії історики називають кілька. Серед них — 2 грудня 1917 року, 30 січня та 18 листопада 1918 року. Усі вони пов’язані зі створенням та діяльністю Латвійської тимчасової національної ради — латиського революційного парламенту, подібного до Української Центральної Ради. Представники латвійських політичних партій та громадських організацій створили його у листопаді 1917 року.
Найпоширенішою є саме остання із названих дат. Саме 18 листопада 1918 року у приміщенні Другого міського театру міста Рига (нині — Латвійський національний театр) відбулося урочисте проголошення незалежної Латвійської держави. Присутні стоячи вислухали повідомлення про те, що вся суверенна влада у Латвії переходить до рук Народної Ради, яка ухвалила резолюцію про утворення демократичної Латвійської Республіки.
Латвійська тимчасова національна рада … проголошує, що Латвія, яка включає Відземе, Курземе і Латгалію, є автономним державним утворенням, статус, зовнішні відносини і внутрішній устрій якого визначать Установчі збори і народний плебісцит. (Фрагмент Декларації Латвійської тимчасової національної ради До зарубіжних країн і народів від 2 грудня 1917 року).
Стартувавши більш ніж на пів року пізніше за українців, латиші рухалися значно швидше. Розпочавши 29 листопада 1917 року роботу в місті Валка, що на півночі Латвії, Латвійська тимчасова національна рада впродовж чотирьох днів ухвалила три заклики, дві резолюції та дві декларації, проголосивши Латвію «автономним державним утворенням», долю якого мають визначити майбутні Латвійські Установчі Збори.
Ухвалені документи доцільно порівняти з ІІІ Універсалом Української Центральної Ради, яким було проголошено створення Української Народної Республіки, статус якої мали визначити Українські Установчі Збори. Так українці і латиші майже синхронно, наприкінці листопада — на початку грудня 1917 року, зробили перший крок до реальної незалежності — проголосили автономію своїх майбутніх держав.
Ґрунтуючись на проголошеному всіма світовими демократіями праві народів на самовизначення, Латвійська тимчасова національна рада:
- Визнає, що Латвія має бути незалежною демократичною республікою, яка об’єднує Курземе, Відземе та Латгалію;
- Протестує проти будь-яких спроб розділити Латвію, особливо наголошуючи, що перша і наполеглива вимога — територіальна та етнографічна неподільність Латвії. (Фрагмент Резолюції Латвійської тимчасової національної ради від 30 січня 1918 року).
А вже у січні 1918 року, під тиском обставин обидва народи пішли далі. 22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила IV Універсал, а Латвійська тимчасова національна рада під час своєї другої сесії в петрограді 30 січня 1918 року ухвалила резолюцію з питань миру та міжнародного становища Латвії. У ній проголошувалось, що Латвія повинна бути незалежною демократичною республікою, яка об’єднає Курземе, Відземе та Латгалію.
На жаль, Латвійська тимчасова національна рада, збираючись таємно у підконтрольному більшовикам петрограді, не мала жодних шансів на те, щоб втілити деклароване в життя. Резолюцію 30 січня 1918 року не публікують у пресі й узагалі тримають у таємниці, надіславши її текст лише представникам іноземних держав. Утім, це не робить її менш вагомим за IV Універсал документом. Обидві нації зафіксували у постановах своїх революційних парламентів рішучий намір до творення незалежних національних держав попри всю складність ситуації, в якій вони перебували.
Народна рада Латвії, визнаючи себе єдиним носієм вищої влади у Латвійській державі, проголошує:
1) Латвія в об’єднаних етнографічних кордонах (Курземе, Відземе та Латгалія) — самостійна, незалежна, демократично-республіканська держава, де конституцію та відносини з іншими країнами визначать у найближчому майбутньому Установчі збори, скликані на основі загального, для жінок та чоловіків, прямого, рівного, відкритого та пропорційного виборчого права. (Фрагмент звернення Народної ради Латвії до громадян Латвії від 18 листопада 1918 року).
Можливість для втілення декларованого на практиці відкрилася для латишів у листопаді 1918 року, після поразки Німеччини у Першій світовій війні. І знову синхронно з латишами крокували українці, яким політична ситуація, що склалась, відкрила шлях для відновлення Української Народної Республіки на Наддніпрянщині та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки на Заході України. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила ЗУНР, а 18 листопада 1918 року Народна рада Латвії проголосила незалежну демократичну Латвійську Республіку.
Надалі боротьба за фактичну незалежність Латвії тривала ще два роки, однак результат виявився більш втішним, ніж підсумки Перших визвольних змагань в Україні. У 1919–1920 роках латишам вдалося відстояти свою незалежну державність, і 26 січня 1921 року Латвійську Республіку визнали де-юре.
Проіснувала незалежна Латвія до 1940 року. Після радянської (червень 1940 — липень 1941 років), нацистської (липень 1941 — жовтень 1944 року) і знову радянської (до травня 1990 року) окупації поновити незалежність Латвійської республіки вдалося 4 травня 1990 року. З огляду на це Латвія святкує два дні незалежності — 18 листопада і 4 травня, так само як і Україна відзначає кілька дат проголошення державного суверенітету, серед яких — 22 січня (1918 року, IV Універсал) і 24 серпня (1991 року, Акт проголошення незалежності України).
