Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Інформація й кадри про повернення під контроль України села Благодатного, що на Донеччині, були опубліковані чи не у кожному вітчизняному ЗМІ. «Родзинками» в інформаційних джерелах стали відео й світлини, на яких наші хлопці окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша встановлюють український прапор на будівлі сільського клубу, який окупанти з 430-го регулярного російського полку перетворили, як вони наївно вважали, у «неприступну» фортецю.
Утім, захопленню села й падінню «фортеці», де загарбники опиралися до останнього, передували, як завжди, серйозна підготовка по-козацьки нестандартних тактичних дій, притаманних сучасній українській армії. Захоплення цього села — яскравий тому приклад…
Перед початком штурму Благодатного, бої в якому потім там точилися буквально за кожну будівлю, в бригаді було сформовано та відповідно підготовлено кілька спеціальних груп, які отримали окреме важливе завдання. Вони мали взяти село в своєрідні «кліщі», зачистивши навколишні лісопосадки, що кишіли орками. Тим самим вони мали позбавити ворога можливостей маневру чи підходу до нього підкріплень.
… Кореспондент АрміяInform зустрівся з членом однієї з таких груп — кулеметником Іваном на позивний «Гуцул», в одному з п’яти сіл, звільнених майже одночасно з Благодатним.
Гуцул за походженням, чим неймовірно пишається
Чому «Гуцул»? Тому що цей чоловік — гуцул за походженням, чим неймовірно пишається. Світла він людина — завжди усміхнений, в гуморі, справжнє натхнення для своїх побратимів. Але от в бою вороженькам краще зійтися з самим чортом, аніж з ним.
Про зачистку лісопосадок його окремою спеціальною групою з шести вояків Іван розповідає безтурботно, як про щось буденне. Але стає зажурливим, коли мова заходить про загибель його командира, який ціною власного життя врятував їхній невеличкий загін від бойової невдачі чи навіть знищення. Ведучи бій, він провів побратимів через усі пастки, вміло організувавши знищення окупантів на облаштованих в «зеленці» позиціях, та перехитривши їхні засідки.
читайте також:
— Ми просувалися вперед посадкою за посадкою двома однотипними групами паралельним курсом, зачищаючи їх від орків після роботи нашої арти, — розповідає «Гуцул». — Це тривало десь півтори доби. Йшли, зупиняючись тільки для ближнього бою. Лише один раз відійшли назад десь на 50 метрів, куди побратими мали піднести нам додатковий боєкомплект. Командир впевнено довів нас із боями до цієї точки. Й це було життєво важливо, бо ми вже використали майже усі набої, ручні гранати й постріли до гранатометів. Я також на той момент «подарував» оркам більшість куль від своїх набоїв.
— Іване, ти справді, як я почув, ніс на собі більше ніж тисячу набоїв до кулемета й автомата? — цікавлюся не те щоби з недовірою, а зі здивуванням.
— Так. На зачистку я пішов із вже під’єднаним до ПКМ коробом на 100 набоїв, автоматом АК-74 з магазинами, а тисячу набоїв до кулемета в стрічках та розсипом ніс в рюкзаку за спиною…
…Швиденько так про себе обраховую загальну вагу кулемета зі змінним стволом, автомата, боєзапасу більш ніж у тисячу набоїв, спорядженого бронежилета разом із шоломом, й впадаю в легкий ступор. «Гуцул» йшов на штурмові зачистки, несучи на собі загалом… не менше ніж 70 кілограмів бойового спорядження!
І от з усім цим треба було пересуватися складною місцевістю перебіжками, поповзки, за необхідності перекочуватися в сторону, коли по тобі стріляють прицільно, вести вогонь з коліна тощо. І так — не один кілометр, та й ще коли по тобі працюють ворожі мінометники, снайпери і кулеметники з гранатометниками. Чесно кажучи, після почутих слів, підтверджених командирами Івана, змагання стронгменів на найсильнішу людину світу (англ. World’s Strongest Man) тепер бачиться, як забавки для здоровенних дітлахів.
Його командир загинув, прикривши своїм тілом побратимів…
— Іване, скажи, будь ласка, скільки вояків налічувала ваша група, та, вибач, як загинув ваш командир? — продовжую після деякої паузи розмову.
— До складу групи входили командир, я — кулеметник, два гранатометники, два стрільці-помічники гранатометників. Усього нас було шестеро. Командував групою Анатолій Поліщук. Він загинув, коли ми майже дійшли фінішної точки призначення. По нас вдарив ворожий гранатометник, командир дістав поранення, несумісні з життям. При цьому він прикрив своїм тілом побратимів, які тієї миті перезаряджалися.
— Бачу на твоїй голові шрам від, здається, уламкового поранення…
— Було діло. Другого червня минулого року під Соледаром я дійсно дістав уламкове поранення у голову. Міг комісуватися, але пройшов реабілітацію та повернувся у стрій. На фронті конче потрібні люди з вже набутим бойовим досвідом. У тому ж Благодатному росіяни переважали нас чисельністю, та й у лісосмугах їх було, як тарганів. Але спрацював план командування на раптовість удару, нестандартність штурму й бойовий досвід усіх моїх побратимів. Кацапи просто тікали, кидаючи усе, що могли, зокрема значний боєкомплект. Доозброювали нас, так би мовити.
«Спрацював план командування на раптовість удару. Кацапи просто тікали, кидаючи усе, що могли»
Вдома на нього чекають три доньки
— Розкажи про себе трішки.
— Та нічого особливого. Народився в гірській гуцульській сім’ї, в горах Верховинщини, в маленькому селі Замагора. Традиційно, з діда-прадіда дотримуюся усіх гуцульських обрядів та звичаїв. Що ще? Строкову відслужив вогнеметником у взводі, що мав на озброєнні радянського зразка «Джмелі» (РПО-26) з бойовою частиною дії об’ємного вибуху — страшна, скажу вам, зброя. Потім, як дід, тато й старший брат, працював лісничим й не тільки. Маю трьох доньок: Мирославу, Юлію й найменшу трирічну Богдану.
На війну пішов 24 лютого. Воювати був готовий на будь-якій посаді. Спочатку потрапив у артилерійську бригаду, членом розрахунку протитанкової гармати «Рапіра». Але після поранення під Гуляйполем й реабілітації повернувся на фронт. Був переведений до нашої бригади Олекси Довбуша, й за бажанням пройшов коротку перепідготовку на кулеметника вже тут, на Донеччині. Нова спеціальність далася легко, бо зі зброєю я «на ти» змалечку, через лісничих діда й тата.
Зі зброєю я «на ти» змалечку, через лісничих діда й тата
— Зараз твій підрозділ відвели для відновлення. Скоро знову в бій?
— Так, зараз ми трохи відпочиваємо, а інші побратими тримають відвойовані села, у районі Благодатного — під шаленими обстрілами. У бій нас кинуть після деякого переформування. Так що: кацапи, тікайте звідси що мерщій, поки ще можете!..
Фото автора й з відкритих джерел
