Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
московити, як і гітлерівці, зруйнували вщент десятки тисяч лікарень, шкіл і житлових будинків, перетворивши мільйони наших співвітчизників на біженців. Під рашистськими «калібрами» й «іскандерами» знайшли свою смерть тисячі українців, серед яких і немовлята…
Той факт, що росіяни, насамперед їхня політична верхівка, зациклені на різних датах і роковинах та пнуться зі шкури, щоб зайвий раз «вкусити» Україну, не потребує ніяких доказів. Ось і цьогоріч — напередодні вшанування пам’яті жертв Другої світової війни російське ТБ вкотре захлиналося злобою, інсинуаціями і маніпуляціями, адресованими українцям. Колись один досить відомий російський журналіст, який, скажімо так, не вирізнявся шляхетністю, висвітлюючи ті чи інші події, сказав: «В інформаційних війнах теж бувають так звані червоні лінії, перетинати які не дозволено нікому й за жодних обставин».
Чи дотримувався він сам цього постулату? Як людина, яка мала змогу передивитись чимало його телепередач і навіть була з ним знайома, скажу відверто: здебільшого так, дотримувався. А от сьогоднішнім російським журналістам-пропагандистам, не кажучи вже про політиків, начхати на ці лінії. Тому що менше залишалося календарних днів до 22 червня, то гучнішим ставав їхній гавкіт. І не лише з телеекранів, а й з газетних шпальт.
«Чому українці скиглять за своїми жертвами…», «Німецька окупація принесла росіянам більше горя, ніж українцям», «Українські націоналісти, як і німецькі карателі, теж палили села» — ось із такими та подібними заголовками вийшло чимало російських газет. Передусім з-поміж найбільш підлабузницьких до кремля й особисто його господаря. Зважаючи на самі лише заголовки, немає потреби переказувати зміст написаного. Скажу лише, що авторами цієї маячні є — якщо вірити підписам — доктори історичних наук і навіть академіки російської академії наук. Якщо це дійсно так, то висновок напрошується один: яка держава і її керманичі, така й академія і академіки.
Щодо політиків, то і тут засвітився всім відомий персонаж дімон мєдвєдєв. Мабуть, для того, аби нагадати росіянам, що він живий-здоровий. Хоча навряд: дружба з Бахусом б’є не лише по печінці, а й мізках, точніше, їхніх залишках. Інакше б дімон не заявив: «Та війна пройшлася по долі кожного росіянина, зачепивши своїм чорним крилом кожну російську хату. І огидно чути розмови в Україні про те, що саме вона найгірше постраждала в ті роки. Ну як так могло бути, якщо в кожному селі, місті гітлерівців зустрічали з квітами? Скажу більше — чимало сіл спалили саме українські націоналісти…».
Ну що можна сказати з цього приводу? Хіба що покрутити пальцем біля скроні і припуститися думки, що озвучені ці «одкровення» були у стані білої гарячки.
Упродовж 21 місяця тієї війни срср та Третій рейх були союзниками, а 22 червня 1941 року вступили у військову конфронтацію, що ввійшла в історію як німецько-радянська, або «велика вітчизняна війна 1941–1945 років». Як стверджують останні історичні дослідження, фактично доведений факт, що насправді лідери двох країн — сталін та гітлер — хотіли поділити сфери впливу. Протистояння між Німеччиною та срср на території України не припинялося впродовж 40 місяців, 35 місяців тривали активні бойові дії.
Загалом, для українців Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року: того дня німецька авіація бомбардувала Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, зі сходу — радянськими.
— Протягом року Україна була окупована військами Третього рейху, а вигнання нацистів розпочалося аж восени 1943 року, завершившись наприкінці 1944-го, — говорить генерал-лейтенант у відставці Петро Процик, який багато років займається вивченням найбільш утаємничених сторінок нашої історії. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75 відсотків дивізій Вермахту.
Гітлерівці в жодній окупованій ними країні не вирізнялися милосердям чи хоча б дотриманням елементарних правил ведення війни. Проте в Україні вони натворили найбільше жахіть, знищивши мільйони людей. Загальні демографічні втрати України: включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, становлять не менше як 14 мільйонів осіб. Для України Друга світова війна — національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси й убивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.
Маємо пам’ятати наших дідів і прадідів, які загинули на полях битв Другої світової війни, визволяючи Україну та інші країни світу від нацизму. Знати, що хворобливі амбіції однієї чи двох людей можуть обернутися трагедіями для багатьох народів, відбирати десятки мільйони людських життів.
Вважається, що Другу світову розв’язав Адольф Гітлер, напавши 1 вересня 1939 року на Польщу. Все начебто правильно. Але історики досі сперечаються, чи зміг би фюрер це зробити, коли б не колосальна допомога у відбудові Німеччини після Першої світової війни, коли б не загравання з ним особисто сталіна.
Крім Німеччини, злочини проти українців під час Другої світової війни скоював і радянський союз. Зокрема в Західній Україні зазнали репресій понад 500 тисяч українців, які підтримували боротьбу за незалежність. Також радянський союз депортував 230 тисяч кримських татар, вірмен, болгар та греків. Упродовж 40 місяців, 35 місяців тривали активні бойові дії.
Незадовго до смерті Вінстон Черчилль сказав пророчі слова: «Шкода, що не вдалося посадити на лаву підсудних Нюрнберзького процесу і комуністичних інквізиторів. Дуже шкодую. Припускаю, що хай і через десятиліття, але непокаране зло вкотре пустить паростки».
Що ж, розумною і далекоглядною людиною був сер Вінстон Черчилль…
