Про це йдеться в повідомленні на сайті Ради ЄС. Санкційний пакет також містить суворі багаторівневі економічні санкції, спрямовані на ключові…
Тероборонець Микола називає жінку-медика зі свого підрозділу — мамою. Бо нині живий насамперед завдяки їй. Після важкого поранення, щоб зупинити кровотечу, руку медика примотали бинтами до шиї пораненого. В такий спосіб бійця вдалося успішно транспортувати до найближчої лікарні.
На війні, де життя й смерть тісно переплітаються, можна зустріти дивовижних людей, які повністю присвячують себе боротьбі за рідну землю. Серед них — бойовий медик Оля з позивним «Ромашка». До широкомасштабного вторгнення росії вона була звичайним фельдшером у медичному пункті Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту. Виховувала маленького сина.
Уже на другий день війни жінка добровільно прийшла до територіального центру комплектування зі словами: «Я хочу захищати Батьківщину!» Спочатку кілька днів роздавала повістки. Потім, коли ворог підійшов впритул до Чернігова, її призначили у один з підрозділів територіальної оборони.
У перші місяці вторгнення місто героїчно тримало оборону. Ворог щодня обстрілював Чернігів, завдавав потужних авіаударів, безжально знищував навчальні заклади, лікарні та житлові будинки. Було багато поранених як серед військових, так і серед цивільного населення. Катастрофічно не вистачало медиків, які вміли надавати першу допомогу пораненим. Оля самовіддано працювала день і ніч, без відпочинку, рятуючи багато життів. Її навички та знання стали неоціненними для постраждалих людей.
— Я ж дівчина бойова! — усміхається «Ромашка». — Щодня наша бригада працювала під обстрілами, з небезпекою для життя, рятуючи десятки людей. Було дійсно важко, але ми не здалися!
Каже, що у місті працювало лише кілька подібних медичних бригад. Тож майже щоразу після ворожого обстрілу чи бомбардування доводилося виїжджати на допомогу.
Оля — справжній ангел, який приносив надію і віру у життя всім, хто потрапляв до її рук. Одного разу, тільки завдяки кмітливості та рішучості медика, вдалося врятувати життя бійця з її підрозділу. У тероборонця Миколи уламок від ворожого снаряда зачепив артерію на шиї. Сильну кровотечу не могли зупинити. Для цього не було необхідних медичних препаратів. Часу на ухвалення рішень було обмаль. Тоді Оля зробила тампонацію рани та наказала бійцю тримати пов’язку власною рукою. Щоб надавити на артерію сильніше, без вагань розпорядилася прибинтувати зверху ще і її руку до шиї постраждалого чоловіка. В такий спосіб вирішили якнайшвидше транспортувати Миколу до лікарні. Та по дорозі у медиків зламалася машина. На щастя пораненого, біля них зупинилися військовики з іншого підрозділу. Миколу переклали в їхнє авто, а рука Олі залишалася прив’язаною до нього і щосили давила на рану. Все завершилося вдало, і тероборонця довезли до Чернігівської обласної лікарні, де лікарі змогли зупинити кров. Потім його терміново доставили до Львова, на операцію. З часом Микола видужав і наразі продовжує службу у своєму підрозділі, а Олю з вдячністю називає своєю другою мамою.
Нині Оля разом зі своїми бойовими товаришами виконує завдання з оборони північних регіонів нашої держави. Вона продовжує свою роботу і допомагає кожному, хто її потребує. Свої знання з тактичної медицини постійно передає іншим, навчає тероборонців, щоб у разі потреби вони змогли врятувати більше людських життів.
Окрім медицини, у інших «тонкощах» військової служби Оля теж прагне досягти виняткових результатів. Попри традиційні стереотипи, які пов’язують армію з чоловіками, вона тренується на рівні з ними. Її вміння, сила і витривалість постійно зростають і можна стверджувати, що жінка демонструє фантастичні результати. Вона швидка і витривала на спеціалізованій психологічній смузі перешкод, вправно володіє стрілецькою зброєю, метає гранату та тямить у тактиці.
— Виїжджаю на навчання у складі підрозділу щотижня. Мені кажуть: «Ти ж жінка! Для чого тобі це?» Однак, де сказано, що чоловікам потрібно йти вперед, а мені ні. У складній ситуації маю не підвести підрозділ. Отже, повинна вміти воювати на рівні з усіма на полі бою, — стверджує Оля.
