Про те, як змінилась роль снайпера на передовій та як готують майбутніх снайперів АрміяInform розповів сержант-інструктор школи підготовки снайперів 199 навчального центру ДШВ ЗСУ з позивним…
Свою історію мають країни, королівські династії й міста — як, наприклад, Маріуполь, який закономірно став містом-Героєм. Але мають її ще й непов’язані зі знайомими назвами місця. Приміром, нікому не відомий клаптик української землі під Харковом, який з цілком зрозумілих причин свого часу московити оминали, немов чумний…
Збиті російські винищувач-бомбардувальник Су-34 та два гелікоптери Мі-28
Цю місцину під Харковом зайняли й почали облаштовувати під опорні пункти зведені підрозділи Нацгвардії та бригади імені гетьмана Івана Сірка ще в першу добу великої навали рашистів 2022 року. Нічим не примітна «пляма на мапі», втім, уже мала стратегічне значення, оскільки перекривала один із танконебезпечних напрямків прориву до обласного центру.
Перші дошкульні удари авіації та артилерії росіян випали саме на долю опорного пункту, кістяк якого складали нацгвардійці. Утім, «авіасалонний вищий пілотаж» для російських льотчиків, і не тільки, бігцем обернувся на карколомний «зіркопад».
Бо троє українських стрільців-зенітників примудрилися радянського зразка переносними зенітно-ракетними комплексами приземлити в пекло їхній «модерний» літак Су-34 та два напхані найновітнішою електронікою гелікоптери Мі-28.
Про ці події авторові навесні минулого року розповів на своїй бойовій позиції командир розрахунку переносних зенітно-ракетних комплексів офіцер Олексій на позивний «Легіон». Він — випускник військової кафедри цивільного вишу. Кілька років, починаючи з 2014-го, воював на сході країни у складі 15-го окремого мотопіхотного батальйону та пройшов перепідготовку на зенітника у 25-й повітрянодесантній бригаді. Володіє ПЗРК, які стоять на озброєнні в ЗСУ, та кількома іноземними збіжними зразками.
«Приблизно о 18:00 ми отримали наказ із вищого штабу перехопити російський літак, який на малих висотах летів у нашому напрямку, — розповідає Олексій. — Так вийшло, що на опорному пункті чергувало одразу два наші розрахунки. Затим для надійності виконання завдання ми висунулися до позиції для стрільби вчотирьох: я, двоє стрільців-операторів ПЗРК — рідні брати сержанти Антон і Валерій. Четвертим був спостережник Дмитро з бригади Івана Сірка, який мав потужний прилад нічного спостереження. Всі ми вже були ветеранами бойових дій.
Літак цей ми незабаром виявили. Він низько йшов над лісом „бриючим“ польотом в наш бік. За командою Антон приготувався до пострілу, активувавши комплекс, швидко захопив ціль у приціл та здійснив пуск. Ракета шугнула до мети в той момент, коли „сушка“ виконувала бомбометання в районі телевежі в Олексіївці. І вп’ялася їй у борт на маневрі відвороту літака після скидання бомби.
Літак враз запалав і почав падати. Один з його пілотів, підполковник, катапультувався й вижив. Його потім наші хлопці знайшли та взяли в полон. Другу повітряну ціль — ударний гвинтокрил — першими виявили самі наші ротні розвідники…».
Зі слів офіцера, їхній опорний пункт упродовж кількох годин потерпав від артилерійсько-ракетних обстрілів. Але вони вже відчули мисливський азарт і, попри все, перебігли на запасну позицію для стрільби. Працювали втрьох — з Антоном та Валерою. Дочекалися команди на відкриття вогню зі штабу бригади й ударили вертушці «під хвіст».
Влучання зафіксували чітко, а пуск цього разу робив Валерій. Розвідка підтвердила падіння й загоряння апарата на непідконтрольній на той момент українцям території. То був «уславлений» орками двомоторний «невразливий» Мі-28.
Довідково. Російський ударний вертоліт Мі-28 призначений для пошуку й знищення в умовах активної вогневої протидії танків та іншої броньованої техніки, а також малошвидкісних повітряних цілей і живої сили противника. Вартість одного становить 16 мільйонів доларів. Озброєний протитанковими ракетними комплексами, високоточними ракетами, кулеметами, малокаліберними гарматами. Має систему електронного пошуку й виявлення наземних та повітряних цілей, кіберзахист та гібридні технології двох незалежних двигунів.
За словами Олексія, наступний вертоліт Мі-28 у складі ланки з трьох аналогічних бойових машин прасував позиції їхніх побратимів із бригади імені Івана Сірка ракетами. Коли він опинився на досяжній для нашого радянської пори ПЗРК дистанції, вони його на маневрі спрямували ракетою «куди треба».
Хлопці з бригади Сірка кілька днів не могли до нього підійти — їх неперервно укривали мінометним вогнем. Але вже сьогодні вони надіслали побратимам фото решток цього «суперкрокодила».
Артилерійсько-бомбові зливи й атаки диверсійних загонів
Розповідає офіцер Андрій на позивний «Витязь»:
«Після квітневої ліквідації дуже численного диверсійного загону російських спецпризначенців рашисти мстилися і мстяться нам щодня. Чесно кажучи, я не знаю жодного зразка заборонених усіма міжнародними конвенціями засобів ведення війни, які б російські військові не застосували по нас та мирному населенню за нашими плечима.
Били й трохи рідше б’ють у ці дні (розмова відбувається на початку травня. — Авт.) касетними реактивними снарядами систем залпового вогню, зі ствольної артилерії найбільших калібрів, танків і мінометів. До збиття літака й двох ударних гвинтокрилів нам не давала продихнути їхня армійська авіація. Літаки скидали на нас касетні, а один раз і фосфорні бомби, били ракетами.
Не дивина для нас і робота їхніх вогневих засобів дистанційного мінування з різних артилерійських та інших спеціальних систем на кшталт «Зємлєделія». Землю побіля нас не раз щільно засмічували мінами сповільненої дії типу ПОМ-2, «Лєпєсток» і так далі.
Довідково. ПОМ-2 — протипіхотна міна осколково-натяжної дії. Вибух заряду стається у момент, коли людина зачепить один із чотирьох датчиків цілі (тонкі, малопомітні капронові нитки завдовжки 9,5 метрів кожна). Встановлюються на ґрунт тільки засобами дистанційного мінування. Час бойової роботи становить від 4 до 100 годин, після чого спрацьовує пристрій самоліквідації.
Протипіхотна міна натискної дії «Лєпєсток» (ПФМ-1С) використовується для площинного мінування місцевості проти живої сили противника. Це міна також встановлюється виключно методом касетного дистанційного мінування з артилерійських та інших систем. Час самоліквідації до 40 годин, кількість мін в одній касеті — 64.
Та з гордістю за свої підрозділи можу сказати, що рівень підготовки навіть мобілізованих солдатів, які до 24 лютого не мали бойового досвіду, дозволяє нам воювати без незворотних втрат. Приміром, 19 квітня нас обстріляв танк — ось вирви від влучання. Серед інших будівель та укриттів запалав наш штаб. Але хлопці завчасно обладнали в його підвалі запасний вихід. Тому попри контузії різного ступеня важкості всі вижили й вибралися з вогню.
А знищення загону диверсантів — це взагалі окрема історія. Хай про неї розкажуть інші мої побратими..!
Говорить військовослужбовець Дмитро:
«З напрямку Кутузівки на нас вийшли дві групи рашистів-спецпризначенців кількістю близько шістдесяти осіб та атакували наші фланги. Але за сотню метрів від позицій нашої роти обидві спершу напоролися на наші бойові дозори та мусили передчасно „розкритися“ й відкрити вогонь.
Проте миттю отримали у відповідь вогонь нашого танка, БТР і щільний гранатометний, мінометний і стрілецький вогонь.
Знаєте, що цікаво? Вони були перевдягнені в наші однострої й мали нарукавні пов’язки встановлених на той час для Сил оборони Харкова кольорів. То були спецпризначенці з російськими автоматами останніх поколінь, сучасною оптикою. Вони мали і снайперські гвинтівки, яких ми до того не бачили, універсальне спорядження тощо.
Бій загалом тривав десь дванадцять годин. До диверсантів на допомогу проривалися два танки, по нас била їхня артилерія й міномети, двічі з дистанції наш лівий фланг атакував ударний гвинтокрил.
Але рашисти не прорвалися. Відійшли, ганебно кинувши в лісосмугах тіла п’ятнадцяти своїх товаришів — хоча мали змогу їх забрати із собою…».
Говорить сержант В’ячеслав на позивний «Прокурор»:
«Наші атовці, учасники бойових дій із 2014 року кажуть, що нічого подібного раніше не витримували — коли одночасно по тобі працювали ворожі літаки, ствольна й реактивна артилерія, літаки і гвинтокрили… Мою позицію атакувало зо двадцять кацапських „спеців“. Я прибіг з відпочиваючої зміни й одразу потрапив під дикий мінометний вогонь. Потім по нас вдарив ракетами й гарматою гвинтокрил. Тоді загинув старший лейтенант із бригади Івана Сірка геть поряд із моєю позицією. Міна вдарила за два метри від мене у його окоп. У нашій роті були поранені, утім, їх змогли евакуювати буквально поміж розривами мін…».
Розповідає бойовий медик сержант Віталій на позивний «Лікар».
«Ми працювали в парі з медиком бригади Івана Сірка Михайлом. Важко було. Після танкового удару один зі строковиків отримав важке поранення, іншому посікло осколками все тіло. Винесли хлопців на собі, щасливо уникаючи, якщо так можна сказати, перебіжками, розривів мін. Я помчав на санітарці з пораненими в ближній тил, Міша про всяк випадок залишився на позиціях, бо ми не знали, як будуть розвиватися події.
Інших поранених витягали з укриттів неподалік розбитого снарядом КСП роти, з враженої міною автівки тощо. Були хлопці з дуже важкими контузіями. Знову ж таки, виносили їх на плечах — під’їхати на бойовій машині не було змоги, її миттєво знищили б, такий по нас вівся вогонь. Головне, що всім пораненим була вчасно надана невідкладна допомога, ми змогли своїми силами стабілізувати їхній стан та доставити в шпиталь. Нині вони всі живі, проходять медичне відновлення й, за відгуками, знову рвуться в бій…».
Фото автора
