Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Сьогодні новинні сайти сповнені повідомлень про підрив російськими військами греблі Каховської гідроелектростанції. Частим є також порівняння цього підриву із тим, як під час Другої світової війни двічі підривали греблю ДніпроГЕСу — спочатку червона армія під час відступу 1941 року, а потім нацистський вермахт під час відступу 1943 року. Пропонуємо натомість згадати, як споруджувалося унікальне Каховське водосховище, яке стало останньою великою будовою комунізму в Україні.
Подібно до переважної більшості великих будівельних проєктів, покликаних перекроїти природне середовище під потреби людини, будівництво Каховського водосховища не лише вирішило низку економічних проблем, але й завдало суттєвої шкоди екології. І як практично всі радянські великі комуністичні будівництва спорудження Каховської гідроелектростанції мало як старанно відретушований офіційний лицьовий, так і малопривабливий злиденний і брудний зворотний бік медалі.
Будували Каховську ГЕС у межах «Великого плану перетворення природи» сталінської доби, який мав перекроїти природне середовище під економічні потреби країни, не рахуючись з наслідками для екології й одночасно переконливо довести, що радянська наука і техніка є найпередовішими в усьому світі. Рішення про спорудження ухвалював особисто сталін. 20 вересня 1950 року було ухвалено постанову ради міністрів срср «Про будівництво Каховської гідроелектростанції на Дніпрі, Південноукраїнського та Північнокримського каналів і зрошення земель південних районів України та північних районів Криму», в якій, зокрема, зазначалось:
З метою забезпечення високих та стійких урожаїв сільськогосподарських культур у південних посушливих районах України та північних районах Криму, значного збільшення у цих районах виробництва переважно бавовни та пшениці, подальшого більш швидкого розвитку високопродуктивного скотарства та отримання гідроелектроенергії для сільського господарства та промисловості рада міністрів срср постановила … побудувати гідроелектростанцію на річці Дніпро в районі міста Каховки.
До будівництва було залучено майже 15 тисяч будівельників, воно просувалось пришвидшеними темпами з метою не лише якомога швидше завершити проєкт, але й для того, щоб справити враження на іноземців. Окрім суто пропагандистського ефекту, робота на міжнародну авдиторію мала й суто практичний вимір — саме тоді розпочиналась підготовка до будівництва Асуанської ГЕС в Єгипті, й радянським інженерам необхідно було наочно довести єгиптянам, що саме вони, а не американські чи британські фахівці, спроможні впоратися з цим завданням найкраще. Завершили будівництво достроково — 18 жовтня 1955 року. Під час виступу на радіо напередодні цієї події начальник будівництва Сергій Андріанов наголошував:
…про що б не йшла мова: чи то про будівництво греблі, за якою розлилося Каховське море, про зростання міста, про шлюз, про будівлю ГЕС тощо, ми насамперед думаємо та говоримо про людей. Будівельники випередили строки — в основному спорудили гідровузол не за шість, як початково планувалося, а за п’ять років. Наскільки важливим для країни є зекономлений рік, можна судити хоча б за такими цифрами: електроенергії, отриманої за рахунок дострокового пуску станції, вистачить для видобутку 75 млн тонн вугілля або для виробництва 6,5 млн метрів металу. Щоб добитися такої перемоги, знадобилася висока трудова напруга, знадобилися знання, досвід. І колектив успішно впорався зі своїми завданнями.
«Трудова напруга» під час будівництва справді була доволі значною — за парадним фасадом урочистих виступів та газетних передовиць ховалися непозбувні побутові проблеми, які супроводжували будь-яке велике радянське будівництво: незадовільні житлові умови робітників чи навіть повна відсутність житла, несвоєчасна виплата заробітної платні, перебої з постачанням продовольства, відсутність будь-яких умов для відпочинку тощо. Робітники писали про це в численних листах додому, а співробітники комітету держбезпеки, які перевіряли листи на предмет крамоли, готували розлогі доповідні записки з цитатами з приватного листування. Ось що писала до Чернівців одна з працівниць:
Для відпочинку тут існують лише пивнушки. Противно бачити, чути і жити у цьому бруді. … Радіо та світла немає, все у первісному стані…
Побутові негаразди будівельників були, втім, чи не найменшою з проблем. Непростою була доля тисяч мешканців з 27 сіл, яких змусили залишити рідні домівки та переселитися на нові місця. Непоправної шкоди було завдано унікальному природному середовищу, про збереження якого не подбали належним чином. Звичними стали проблеми з підтопленням і підняттям рівня ґрунтових вод. Пішли під воду численні історичні пам’ятки. У кіноповісті «Поема про море» Олександр Довженко написав:
Цей страшний сон переходить у дійсність майже непомітно… Весь Дніпровський Низ, від Запоріжжя до Каховки, зразу став невпізнанним. Пішов під дніпровську воду великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Усе, що батькам і дідам віками здавалося красивим від перших дитячих років, — все щезло.
Каховське водосховище стало втіленням невблаганного і суперечливого прогресу, який разом із беззаперечними здобутками спричинив також і чималі проблеми та завдав суттєвої шкоди довкіллю. Утім, минуло багато десятиліть, люди і природа змирились і, наскільки це було можливим, зцілились. Якби не злочинні дії російських окупантів, Каховська ГЕС вже ніколи не завдала б жодної нової неочікуваної шкоди, працюючи натомість на добробут українців.
читайте також:
Унікальні світлини з будівництва Каховської ГЕС можна переглянути на сайті «Укргідроенерго», з офіційними документами про будівництво гідроелектростанції ознайомитись у публікації начальника будівництва Сергія Андріанова в журналі «Архіви України» (1980. № 6. С. 36–45). Про історію будівництва, що лишилась за межами офіціозу, варто почитати у статтях «Каховське водосховище. Остання велика будова комунізму в Україні» кандидата географічних наук, старшого наукового співробітника Інституту географії НАН України Івана Савчука та «Архіви КДБ: Як у бруді та злиднях будували Каховську ГЕС» кандидата історичних наук, старшого викладача кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету Юрія Щура.
Ілюстрації з сайту «Укргідроенерго»
