Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Вони працюють там, де часто-густо немає стежок, де неможливо пройти чи проїхати, де для того, аби виконати поставлене завдання, часом потрібно працювати далеко за межею своїх можливостей. Всіх їх об’єднує один девіз — «Лем ми!», що із закарпатського діалекту переводиться «Тільки ми!». І вони звикли йому слідувати. А ще воїни окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади шанують свої традиції і намагаються дотримуватися їх навіть під час війни. Однією з них є отримання берета гірського піхотинця.
Цього разу воїни виборювали честь здобути берет кольору скелі на спеціальній смузі перешкод, облаштованій безпосередньо в районі бойових дій.
— Вперше наші військові проходили смугу перешкод там, де відбуваються бойові дії. Для чого ми це зробили? Насправді справа не лише в традиціях, хоча вони також мають значення. Важливо й те, що дану ділянку було створено так, щоб навчити військовослужбовців бойовому злагодженню та сформувати їхню індивідуальну стійкість. Тому вона включала такі елементи, з якими гірським піхотинцям доведеться зустрічатися під час виконання завдання в реальних бойових умовах. Зокрема, використовували розтяжки, вибухові пристрої, підривали міни, інструктори не припиняли стрільбу, намагалися психологічно подавити криком і шумом. Подібні важкі випробування виручать бійців у реальних штурмових діях, — розповідає один з офіцерів бригади Олексій.
Щоб здобути повагу побратимів та отримати омріяний берет, військовим довелося добряче постаратися, адже щоб подолати 1000 метрів спеціальної смуги з перешкодами, замало було лише бажання чи фізичної витривалості — насамперед потрібно було стати єдиним цілим з побратимами і працювати єдиною командою.
— Смуга включала в себе елементи кризових ситуацій, коли на бійців діяли максимально екстремальні умови, і в цих умовах потрібно було продовжувати виконувати командну роботу, групове завдання — подолати шлях, щоб здолати умовного ворога, «втиснувшись» у його лінію оборони та зачистити окопи. Для тих, хто вже має досвід бойових дій, це була гарна перевірка на вміння й навички, а для новачків — неоціненний досвід, загартування та можливість відкрити незнаний до цього потенціал, — говорить військовий на псевдо «Пророк».
До слова, він подолав усі перешкоди в числі перших. Хоча воїн має за плечима неабиякий бойовий досвід, але зізнається, що смуга не стала для нього «легкою прогулянкою».
— Особисто для мене фізично найскладнішим елементом було подолання колючого дроту, де ти мав не просто пролізти по багнюці, а й протягнути з собою 30-кілограмовий ящик з боєкомплектом, після чого ще й виконувати дуже багато інших елементів. А ось психологічно найважчим був фінал, коли вже не було жодних сил, тільки воля, — ділиться військовий.
Він також зазначає, що хоча до цього не було попередніх тренувань, а особовий склад, що виборював право носіння берета гірського піхотинця, був різний за віком і досвідом, але на смузі всі вони були єдиним колективом, одним цілим. І вкотре продемонстрували, що уміння працювати командою, вольові якості, сила прагнення стати частиною бойового братерства — ось що робить зі звичайного військового непереможного українського воїна, здатного виконувати завдання на межі людських можливостей.
Фото автора
