Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Щоб потрапити на передові позиції підрозділу, який тримає оборону на Авдіївському напрямку, треба проїхати через розтрощені вогнем рашистської артилерії українські села. Їх багато: Желанне, Карлівка, Нетайлове, Орлівка, Тоненьке, Ласточкине та інші. Колись квітучі й заможні, нині вони пусті й скалічені. Майже кожного дня тут падають міни і снаряди. Мирні населені пункти піддаються жорстоким обстрілам і залишаються в зоні небезпеки.
Заходимо на подвір’я одного з будинків. Чорні впадини вікон порожні й обпалені вогнем. Знесений дах та зруйновані стіни показують понівечені приміщення, де колись жили люди. Їхню долю змінила війна, вірніше нелюди, які прийшли в їхній дім з однією ціллю — вбивати.
По дорозі до пункту призначення нас зустрічає заступник командира підрозділу Андрій:
— Ситуація в нашому районі відповідальності залишається напруженою, але ми міцно утримуємо свої позиції і кожного дня нагадуємо ворогу, що його перебування тут носить виключно тимчасовий характер.
У підтвердження слів офіцера з сусідньої лісосмуги роздаються гучні звуки виходів. Починає працювати українська артилерія.
— Ворог, крім спроб ведення штурмових дій, здійснює авіаційні атаки, — пояснює тактику ординців заступник командира. — Щодня, починаючи зранку, наші позиції піддаються бомбардуванню з повітря. Зазвичай рашистські літаки або гвинтокрили завдають удари не входячи в зону дії нашої ППО. Вони знають, що нам є, чим їх зустріти. Ми утримуємо визначені позиції ще з початку цього року і не поступилися ворогу жодним метром. Це їх дуже дратує. Минуло вже півтора року після початку широкомасштабного вторгнення, а вони досі топчуться на місці. Ми щодня бачимо зі своїх позицій легендарний і нескорений ДАП. Це символ непохитності нашого українського духу і нагадування, що Донбас завжди буде українським. Дуже ефективно працює наша артилерія. За допомогою аеророзвідки гармаші своєчасно завдають потужних ударів по окупантах.
Андрій згадав, як рашисти спробували атакувати один з опорників, як то кажуть, нахрапом. У складі трьох БМП з десантом піхоти і танка спробували з ходу захопити нашу позицію. Щоб завадити ворогу, артилеристи спочатку встановили вогневий заслон, а потім, коли ворог зупинився, почали методично їх розстрілювати. Залишки їхньої штурмової групи в паніці почали розбігатися хто куди. Група, яка вийшла оркам на допомогу, також потрапила під щільний вогонь. Під час спроби відкотитися назад загарбники потрапили на мінне поле, де і були остаточно знищені. Були дні, коли захисники позиції спалювали до 12-13 одиниць броньованої техніки московитів за добу.
До речі, Андрій випускних Харківського танкового училища 1995 року, служив у ЗСУ на різних посадах до 2001 року. Потім звільнився, але повернувся у стрій у 2016 році. Пройшов у складі бригади імені Володимира Мономаха запеклі бої у Волновасі в лютому 2022 року. Починав на посаді начальника групи підготовки штабу бригади, потім був заступником командира батальйону. Під час вуличних боїв у Волновасі у лютому 2022 року входив до складу третього штурмового загону. Вони спробували відбити місто, але сили були нерівні. Командир штурмової групи був важко поранений, а Андрій дістав контузію. Потім були Бахмут, Вугледар і нарешті Авдіївський напрямок. Підрозділ, у якому нині виконує обов’язки заступника командира, мужньо тримає оборону навколо Опитного і Водяного.
— Ми займаємо позицію, яка, як нібито скалка в тілі, розрізає оборону ворога навпіл. Заважаємо їх пересуванням і спробам вести штурмові дії. Складність полягає в тому, що ми піддаємося обстрілам не тільки по фронту, але і з флангів, — розповідає Андрій.
До речі, щоб потрапити на позицію підрозділу, необхідно подолати досить протяжну відкриту ділянку місцевості, яка перебуває під постійними обстрілами. Іноді трапляється так, що шлях до позиції стає більш небезпечним, ніж перебування на ній. Але воїни в нас вже досвідчені, пройшли важкі випробування під час боїв на Волноваському напрямку, коли приходилося стримувати шалену навалу танкових атак ординців, вириватися з боями з оточення.
Дійсно, сьогодні воїни славетного з’єднання впевнено і рішуче поводяться в бойових умовах. Треба відмітити розрахунки протитанкістів і кулеметників, які першими зустрічають ворога на підступах до рубежів оборони, завдаючи ворогу болючих втрат. Нещодавно командир відділення на псевдо «Фокстрот», виконуючи обов’язки командира взводу, разом із побратимами протягом тривалого часу стримував штурмові дії окупантів. Вміло керував особовим складом і особисто знищив декілька десятків загарбників. На жаль, він загинув у цьому запеклому бою. Командування подало його на присвоєння звання «Героя України».
Дуже ефективно воїни застосовують озброєння, яке нам надали західні партнери. Наприклад, американський 40-мм автоматичний гранатомет МК-19. Гранатометники відзначають його високу вогневу міць і швидкість стрільби до 350 пострілів за хвилину.
— Коли ми застосовуємо проти окупантів осколково-фугасні гранати з розльотом уламків до 15 метрів, шансів вижити для них майже не залишається, — розповідає командир розрахунку МК-19. — А кумулятивна-осколкова граната легко пробиває броню товщиною до 52 мм. Крім того, цим гранатометом можна вести вогонь по навісної траєкторії з закритих позицій по заданих координатах, що дозволяє вражати цілі, які розташовані за пагорбами або в лісосмугах. Також дуже ефективно показали себе 12,7-мм кулемети «Браунінг» М2. У нього високі показники з дальності стрільби та пробивні спроможності. Бронебійним патроном може зупиняти ворожі БТРи.
— Нам не треба нагадувати, заради чого ми тут перебуваємо, — висловлює свою позицію кулеметник Сергій. — Кожного з нас вдома чекають рідні та близькі люди: діти, дружини, матері й батьки. Щоб повернутися з перемогою додому до своїх родин, ми повинні подолати ворога і вигнати загарбників з нашої землі.
Фото автора і Оксани Чорної
