Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
З героєм нашого матеріалу — Тиграном Арташесовичем, ми познайомилися зовсім випадково на одному з батальйонних командних пунктів на передовій. Приглянувся цікавий шеврон на його футболці, де зображена постать царя Великої Вірменії Тиграна II панування 95-55 років до нашої ери. Каже, що спеціально його замовляв собі у своїх колег-вірменів, хоча й живе в Одесі уже років з тридцять. Та ще цікавіший факт, що після служби в армії, а потім в карному розшуку, Тигран став… приватним детективом. Пропрацювавши у цій сфері з 20 років, офіцер знову повернувся до армії, попри свій вік. Зрештою, про все за порядком.
— Як я сюди потрапив? Я ж військовий, маю відповідну освіту, служив за спеціальністю і постійно проходив перепідготовку, був у резерві, — розповідає Тигран. — А взагалі-то мене сюди призвали по мобілізації. Я міг по віку і відмовитися від служби, але я кажу: «Якщо всі відмовляться, то хто піде воювати?» Як мінімум один чоловік із сім’ї має іти захищати свою родину — правильно кажу?
Після підготовки на Львівщині офіцер у складі бригади потрапив на Запоріжжя, де й виконує завдання по сьогодні.
— Моя основна робота — вивчати та підвищувати морально-бойовий дух воїнів. Люди вже дещо втомилися після року війни на фронті, та й служать у нас переважно мобілізовані, а не кадрові військові, — продовжує офіцер. — Працюємо з бійцями, визначаємо, хто реально боїться іти на передню лінію, хто дійсно бунтує, а хто просто психологічно виснажився, провідуємо наших поранених і хворих у госпіталях, переконуємо, мотивуємо і підтримуємо тих, хто цього потребує. Ми коли тільки сюди заїхали, то всі думали, що з місцевими буде важче комунікувати, якщо порівнювати зі Львівщиною. Але насправді тут хороші нормальні українські люди, з ними легко спілкуватися. З місцевими завжди треба дружити, вивчати суспільно-політичну обстановку, бо це ми до них додому прийшли. І саме вони є наша опора і підтримка тут, у зоні бойових дій. Вони нам тут і допомагали будматеріалами, і продукти приносили.
Тигран Арташесович служив ще у міліції, потім перейшов у детективне агентство, де пропрацював досить тривалий час. У кожного з детективів був свій напрямок. Це й економічні розслідування, і репутаційні та іміджеві, і сімейні, звісно — все за класикою жанру.
— Ми бралися навіть за ті складні кримінальні злочини, які не вдавалося розслідувати поліції. Та ми працюємо на принципах конфіденційності, тому багато розказати про свою детективну роботу не можу. Але це багато аналітики, гори інформації, спілкування з людьми і зв’язки з різними прошарками суспільства (зокрема й у злочинному світі). Звісно, є чимало і професійних ризиків, — продовжує офіцер. — На службі мої навички детектива дуже згодилися: я можу швидко проаналізувати людину і скласти її портрет та спрогнозувати дії. Я вірменин, народився в Єревані, столиці Вірменії. Мій батько все життя був пілотом, почесним громадянином вірменської авіації. В Україну потрапив з армії: у 90-х служив саме в Одесі. Тут і залишився, бо дуже люблю море.
Тигран розповідає, що бійці бригади завжди в строю і готові росіянам відомстити за свою землю, за ракети й бомби на мирні міста, за вбивства і руйнування.
— У порівнянні з тим настроєм, коли ми сюди приїхали, тепер бійці більш досвідчені, обстріляні й мотивовані. Нам потрібна повна перемога над росією. Бо з досвіду вірменської історії скажу, що заморожені конфлікти тривають роками, а спалахують знову за один день — Нагірний Карабах тому приклад. Тому маємо повернути усі свої кордони. Це наша земля, і нам тут самим вирішувати, якою мовою спілкуватися, молитися і як жити, — резюмував Тигран Антонян.
Фото автора
