Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Війна понівечила не лише душі українців, а й тіла наших захисників. На вулицях все частіше можна зустріти людей на протезах, з опіками або глибокими шрамами. Про те, як спілкуватися та поводитися з травмованими військовими, щоб не перейти межу тактовності, розповів Олександр Терен — воїн, який втратив на Харківщині обидві ноги. Звичайно, це лише його суб’єктивна точка зору та особисті спостереження, але вони збігаються з думками його побратимів, які теж зазнали поранень.
Насамперед потрібно розуміти, що військові — звичайні люди з власним характером та емоціями. Для когось — важлива думка оточуючих та кожен сторонній погляд сприймається болісно, іншим навпаки — байдуже. А іноді хороший, на вашу думку, намір може сприйнятися вороже.
· Не варто розділяти військових на поранених та здорових. Обидві групи однаково варті поваги та уваги. Ті, хто уберігся від травм, продовжує нести службу та захищати нас із вами.
· Подякувати можна кивком голови, прикласти руку до грудей, потиснути руку. Щодо обіймів, то варто запитати, чи можна це зробити. Те ж стосується і бажання чимось пригостити.
· Якщо виникає щире прагнення пригостити або поступитися місцем, то можна наполягти у разі відмови — «Дозвольте я це зроблю, мені буде дуже приємно», «Не заперечуйте, будь ласка, я хочу це зробити». Якщо ж і після цих слів військовий відмовляється, то наполягати не варто.
· Якщо військовий з травмою — скоса краще не поглядати, а відверто запитати, як людина зазнала поранення, якщо, звичайно, вона не проти поділитися цим. Так само й із супутніми питаннями щодо травми чи протезів.
· Не тицяти пальцями і не перешіптуватися — в іншому ж разі можна очікувати й агресивної відповіді від військового. Крім того, це виходить за рамки вихованості.
· Стосовно будь-яких невербальних намірів (тактильний контакт), то задля запобігання незручним ситуаціям — слід попередньо уточнювати.
· Не розпитувати про можливий травмувальний досвід: поранення, скільки побратимів поховав і так далі.
· Не дякувати надмірно, це може призвести до ніяковіння і непорозуміння у військового.
· Якщо немає часу або бажання продовжувати розмову — тактовно пояснити, що потрібно йти. Інакше це можуть сприйняти як байдужість до історії, яку розповідає захисник.
· Також не слід заглиблюватись у порівняння з військовими інших родів військ чи частин.
Отже, кожному слід залишатися ввічливим та чуйним, не перетинаючи при цьому особистий простір захисника. Адже ваша надмірна увага може стати для когось тригером.
Фото з особистого архіву Олександра Терена
