Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
АрміяInform продовжує цикл матеріалів про те, як росія впродовж своєї історії веде війни, що мають багато спільних рис. росіяни весь час намагаються загарбати чужу територію, не рахують власних втрат, а також мародерять, знущаються з мирного населення та намагаються уникнути відповідальності за воєнні злочини…
Колишні республіки союзу — в орбіті кремля, щоб відновити імперію
Наприкінці 1980-х років, передбачаючи неминучий розпад срср, москва заклала фундамент для майбутніх конфліктів по всьому периметру конаючої імперії. Ядуча суміш агентури кґб, місцевого криміналітету та ідіотів-сепаратистів стала базою, що в потрібний час мала забезпечити приводи для збройних інтервенцій росії. Мета їхня дуже проста: зберегти колишні республіки союзу в орбіті кремля, щоб у зручний момент відновити імперію.
Серед перших «мін», що були підірвані москвою ще на початку 1990-х років, стали конфлікти на етнічному ґрунті в автономіях Грузії — Самачабло (Південній Осетії) та Абхазії.
Ще у 1989 році Південна Осетія самочинно проголосила автономію. Офіційний Тбілісі увів на цю територію підрозділи МВС Грузинської рср. Проти них виступили за командою з москви загони мвс срср. Тоді Грузія оголосила блокаду регіону, що тривала до 1992 року. Після підписання Дагомиських угод між росією та Грузією 14 липня 1992 року в зону конфлікту були введені «миротворчі сили» — армія рф. Конфлікт було заморожено, а в Південній Осетії в обіг пустили російський рубль, почали видавати російські паспорти…
14 липня 1992 року в зону конфлікту були введені «миротворчі сили» — армія рф. Конфлікт було заморожено, а в Південній Осетії в обіг пустили російський рубль, почали видавати російські паспорти…
І знов де-юре російські війська «не брали участі в конфлікті»
Війна в Абхазії тривала у 1992–1993 роках. Де-юре, російські війська «не брали участі в конфлікті», а де-факто — кремль надав своїй агентурі не тільки артилерію і танки, а й авіацію. Сепаратисти бомбардували грузинські війська, збивали грузинські літаки, здійснювали артилерійські обстріли тощо. Після того, як 27 вересня 1993 року грузинська армія відступила зі столиці краю Сухумі, за відома москви було страчено 17 міністрів законного уряду Абхазії — усіх, хто не зрадив Грузію. Натомість нове керівництво було повністю кероване кремлем. З 1994 року в республіці перебувають регулярні російські війська, що теж офіційно називаються «миротворцями».
Було страчено 17 міністрів законного уряду Абхазії — усіх, хто не зрадив Грузію
Коли 2014 року «гібридні» російські війська вторглися на Донеччину і Луганщину та за підтримки місцевих сепаратистів проголосили так звані днр і лнр, офіційний Київ також намагався протидіяти їм у межах антитерористичної операції. Але кремль, вводячи до ОРДЛО додаткові військові підрозділи, лише розбурхував конфлікт. Зрештою між росією та Україною був підписаний мінський протокол. москва намагалася нав’язати Києву свої умови, натомість на окупованих територіях проводила політику терору, аналогічну тій, що відбувалася на підконтрольних їй територіях Грузії.
Війна в Абхазії дуже нагадує війну в Україні. 2014 року на Донбасі воювали «відпускники», російські військові на боці сепаратистів, у Абхазії — «казакі» та військовослужбовці регулярної армії рф. В Україні безчинствують кадировці, а в Абхазії — басаєвці. В Абхазії сепарастисти влаштували різанину в Гагрі, Сухумі, Ахалдабі. А в Україні — рашистські окупанти в Бучанському районі, Ізюмі та інших місцях.
Чергова агресія рф проти Грузії в серпні 2008 року була спровокована диверсантами з Південної Осетії, які з артилерії обстрілювали грузинські села. Офіційний Тбілісі розпочав контртерористичну операцію, у відповідь на яку 7 серпня регулярна армія рф вторглася у Грузію через Рокський тунель. Окупанти захопили міста Горі та Сенаки, з моря атакували Поті, захопили стратегічну Кодорську ущелину та впритул підійшли до столиці країни — Тбілісі. Після війни, яку вдалося зупинити дипломатичними зусиллями, 26 серпня росія визнала «незалежність» сепаратистських регіонів Грузії і продовжила посилювати в них свою присутність, зокрема й військову. Грузія у відповідь визнала Абхазію і Південну Осетію окупованими росією територіями.
Широкомасштабному вторгненню в Україну також передувало визнання «незалежності» так званих днр і лнр 21 лютого 2022 року. А вже 30 вересня того ж року путін підписав «договори», згідно з якими анексував окуповані території України до складу рф. Це красномовно свідчить про справжні плани диктатора та країни, яку він очолює. Керівництво Абхазії та Південної Осетії у Грузії, а також Придністров’я в Молдові, вже давно готове оголосити про «входження» своїх невизнаних держав до складу рф, проте сумлінно чекають на команду з кремля.
росія вичерпала економічні, політичні та всі інші важелі тиску на обидві країни
Також слід зауважити, що і війна 2008 року в Грузії, і події 2014 та 2022 років в Україні багато в чому були зумовлені тим, що росія вичерпала економічні, політичні та всі інші важелі тиску на обидві країни. Тому воєнна сила в обох випадках залишалася останнім інструментом, який би дозволив змінити політичне керівництво та зовнішньополітичний вектор країн, що був спрямований на інтеграцію до ЄС та НАТО. У Грузії після 2008 року росіянам частково вдалося досягти поставлених цілей: до влади прийшли лояльні до рф політики. В Україні ж після 2014 року привести до влади проросійські сили не вдалося, тому путін вирішив піти ва-банк.
Звісно, маємо розуміти, що створення «санітарної зони», яка відокремлювала б рф від ненависного їй НАТО — лише проміжна ціль кремля. Усі ці «народні республіки», «автономії», що тримаються лише на російських автоматах, танках і літаках — просто плацдарми для подальшого наступу. Давно відомі шизофренічні мрії не одного покоління московських царьків про єдину країну «від Лісабона до Владивостока», про те, щоб «помити чоботи в Індійському океані» чи захопити Стамбул та Америку… Допоки Україна не поверне Донецьк, Луганськ, Севастополь і Керч, Грузія — Сухумі та Цхінвалі, Молдова — Тирасполь і Бендери, допоки поневолені народи в самій росії не звільняться з московського ярма — ніхто не зможе гарантувати, що імперія, відновивши сили, не повернеться до своїх загарбницьких намірів. І тоді вже напевно піде війною на Вільнюс і Варшаву, на Берлін і Лондон.
Тому сьогодні запорукою Перемоги над агресором є єдність антимосковської коаліції. Пліч-о-пліч, день за днем країни вільного світу наближають визволення України, а разом з ним і визволення окупованих частин Грузії, Молдови, Азербайджану, Японії…
