Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
АрміяInform продовжує цикл матеріалів про те, як росія впродовж своєї історії веде війни, що мають багато спільних рис. росіяни весь час намагаються загарбати чужу територію, не рахують власних втрат, а також мародерять, знущаються з мирного населення та намагаються уникнути відповідальності за воєнні злочини…
Першим військовим конфліктом на пострадянському просторі стало протистояння в Нагірному Карабасі, що розпочалося ще наприкінці 1980-х років. Однак росія ще й досі активно використовує військовий конфлікт Вірменії з Азербайджаном, щоби просувати свої інтереси на Південному Кавказі.
Геноцид цивільного населення
Саме під час Першої карабаської війни росіяни вперше в пострадянський період вчинили злочин геноциду цивільного населення. У ніч з 25 на 26 лютого 1992 року військовослужбовці 366-го полку колишньої радянської армії, дислокованого у Степанакерті, за участю вірменських збройних формувань зайняли місто Ходжали.
Під час штурму та після нього загинули щонайменше 485 мирних жителів азербайджанської національності. Ходжалинська різанина стала найбільшою й найжорстокішою бійнею у Нагірному Карабасі. 26 лютого 2007 року парламент Азербайджану одностайно ухвалив звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів країн світу із закликом визнати Ходжалинську трагедію актом геноциду проти азербайджанського народу.
У березні 2022 року збройні сили рф скоїли масове вбивство українського цивільного населення в місті Буча та Бучанському районі Київської області, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, зокрема дітей, та мародерством. Загинули понад 420 мирних жителів. Ці події показали всьому світові істинне обличчя кремлівських вбивць. Українська влада назвала Бучанську різанину геноцидом українців і звернулась до Міжнародного кримінального суду з проханням розслідувати військові злочини рф.
10 вересня 1992 року азербайджанським силам вдалося затримати шістьох колишніх російських солдатів, які воювали в Карабасі на вірменській стороні. Військова колегія Верховного суду Азербайджану визнала їх винними у проведенні диверсій та вбивстві понад 30 азербайджанських солдатів і 12 травня 1993 року п’ятьох із них засудила до страти, а одного — до 15 років позбавлення волі.
Війська без розпізнавальних знаків
Окупаційні війська без розпізнавальних знаків, які з’явилися у Криму на початку анексії, також називали себе «загонами самооборони». Дуже швидко стало зрозуміло, що «зелені чоловічки» у Криму є військовослужбовцями російської федерації. Їх усіх ще чекає справедлива розплата за всі злочини, що вони накоїли в Україні.
Ключовим фактором дестабілізації та російських впливів на пострадянському просторі є наявність російських військових баз. Вірменські операції у Нагірному Карабасі супроводжували так звані об’єднані збройні сили снд, які вже до кінця 1993 року припинили своє існування, перетворившись на підрозділи російської армії.
З частин, що стояли ще у Вірменській рср, була сформована 164-та мотострілецька дивізія зс рф, що з 1995 року розквартирована на 102-й військовій базі в місті Ґюмрі. До своїх нібито союзників росіяни ставляться не краще, ніж до ворогів. Так, 12 січня 2015 року російський військовослужбовець розстріляв з автомата вірменську сім’ю (сім осіб) у Ґюмрі, зокрема дворічну дівчинку та шестимісячного хлопчика. Чи був він за це покараний — не відомо.
201-ша мотострілкова дивізія «озс снд» (згодом — зс рф) воювала на боці урядових сил під час громадянської війни 1992–1997 років у Таджикистані. Сили російської 14-ї армії, дислоковані у Придністров’ї, забезпечили перемогу сепаратистів у Придністровській війні та появу на мапі невизнаної держави із назвою «придністровська молдавська республіка». Севастопольська військово-морська база Чорноморського флоту орендувалася росією у Криму. Згідно з угодою януковича — мєдвєдєва термін перебування флоту у Севастополі було продовжено до 2042 року. Однак після вторгнення до Криму 2014 року росія в односторонньому порядку денонсувала угоду про базування флоту. Нині чф рф є частиною окупаційних військ держави-агресора в Україні.
І знову Мінськ…
Майданчиком для переговорного процесу між сторонами конфлікту в Нагірному Карабасі ще у 1992 році став Мінськ. Співголовами мінської групи при ОБСЄ щодо Нагірного Карабаху стали росія, Франція і США. Угода про припинення вогню була підписана у 1994-му. Але за всі наступні роки переговорів остаточного способу вирішення конфлікту так і не знайшли, тому час від часу військові сутички розпалюються заново. Попри те, що в переговорній групі щодо Нагірного Карабаху присутні США і Франція, головним «героєм» у Мінську залишається москва, що є також єдиним «арбітром» і «модератором» цього протистояння.
5 вересня 2014 року Мінськ став майданчиком для переговорів учасників врегулювання ситуації на Донбасі. У переговорах у Мінську впродовж 2014–2015 років брали участь, окрім України і росії, представники ОБСЄ, Німеччини і Франції. президент рф путін планував представити росію у вигляді єдиного можливого «миротворця», бути, як і у випадку з Карабахом, єдиним «арбітром» і «модератором» цього протистояння.
Можливо, спочатку у москві планували «придністровізацію» ОРДЛО, а саме — нав’язати Україні модель «врегулювання», схожу з молдовською: саму війну назвати «громадянським конфліктом», визнати сепаратистські утворення стороною конфлікту, змінити статус росії зі сторони конфлікту на посередника. «Придністровізація» передбачала різні сценарії: від затягування конфлікту на невизначений термін (придністровське «врегулювання» триває понад 30 років без значного прогресу) до реінтеграції ОРДЛО на російських умовах — як самостійних утворень з правами блокування питань внутрішньої та зовнішньої політики України. Обидва варіанти дозволили б утримувати Україну в сірій зоні, гальмувати шлях європейської та євроатлантичної інтеграції із перспективою зростання російського впливу.
Але нав’язати свої сценарії Україні в путіна не вийшло, тож 21 лютого 2022 року він підписав укази про «визнання» російською федерацією «незалежності» «днр» та «лнр», чим підтвердив свідомий односторонній вихід росії з Мінських домовленостей.
«Визнання» російською федерацією так званих республік засвідчило, що москва більше не розглядає «придністровізацію» ОРДЛО як стратегічну мету, а початок нею широкомасштабної війни проти України вказує на зміну росією всієї парадигми відносин з державами, які колись входили до складу срср. Зокрема, росія не збирається рахуватися із суверенітетом Республіки Молдова. Згідно із заявою в.о. командувача військ центрального військового округу рустама мінекаєва від 22 квітня 2022 року, російські війська під час другого етапу так званої спецоперації прагнули встановити повний контроль над Донбасом та Півднем України й забезпечити вихід до Придністров’я.
Згідно з оприлюдненим у березні планом кремля щодо захоплення Молдови, однією зі стратегічних цілей рф ставився примус Кишинева до вступу в одкб та участь у євразійському економічному союзі. Також росія планувала боротися з «румунізацією» Молдови і посилити вплив російської мови у суспільстві.
У Молдові всі давно розуміють, що Придністров’я без російської допомоги, без російського газу, без військової підтримки контингенту зс рф, без політичної підтримки просто не буде існувати. Тому врегулювання Придністровського конфлікту відбувається просто зараз — на полі бою російсько-української війни.
Так само динамічно розгортаються події й у Нагірному Карабасі. Незважаючи на те, що Друга карабаська війна 2020 року завершилася успішно для Азербайджану, росія взяла на себе роль «миротворця» і надіслала на територію Нагірного Карабаху близько 2000 військових, 90 бронетранспортерів і 370 одиниць іншої військової техніки. І поки цей контингент там присутній — остаточного вирішення конфлікту не буде.
Однак Азербайджан продовжує чинити силовий і дипломатичний тиск у регіоні, просуваючи питання територіальної цілісності та демаркації кордону з Вірменією. 22 травня на пресконференції прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що Єреван готовий до взаємного визнання кордонів з Азербайджаном, зокрема визнати Нагірний Карабах його частиною, за умови гарантій захисту вірменського населення регіону. Схоже, вірмени нарешті зрозуміли, що «рускій мір» миру зовсім не приносить…
Аналогії між тим, що відбувається в Нагірному Карабасі, Придністров’ї і в Україні проглядаються постійно. Ключовою є порушення й переділ кордонів, що неприпустимо з точки зору міжнародного права. Нині стає очевидним, що Перемога України та відновлення її міжнародно визнаних кордонів прискорить завершення й інших конфліктів у частинах колишнього радянського союзу. Адже причиною кожного з них є російська федерація. Саме тому добровольці з інших країн допомагають нам подолати спільного ворога, бо вірять, що ця Перемога буде не тільки українською, а Перемогою всього вільного демократичного світу.
