У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
На початку 2023 року концерн Lockheed Martin офіційно передав армії США прототиповий батарейний комплект ракетної системи MRC Typhon. У такий спосіб Сполучені Штати зробили ще один крок у напрямку розгортання ракетних систем середньої дальності — саме тих, які були заборонені ще 1987 року договором про ракети середньої і меншої дальності (РСМД). З нього фактично вийшла росія (взявши на озброєння крилату ракету для комплексу «Іскандер». — Авт.), відповідно і США не бачили сенсу дотримуватись положень цього документа.
Про новітню американську ракетну систему кореспонденту АрміяInform розповів дослідник озброєння та військової техніки, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
— Андрію Івановичу, що стало передісторією створення цього виду озброєння?
— Договір про РСМД забороняв розгортання ракет наземного базування з дальністю пуску 500-2500 км, але не обмежував аналогічну зброю морського базування. США, знищивши за угодою крилаті ракети наземного базування BGM-109G GLCM «Грифон», успішно розвивали морський аналог — ракети «Томагавк». Тобто для розгортання наземних КР потрібно було зробити лише один крок — створити відповідну наземну пускову установку.
І американці пішли найлегшим шляхом: встановили на відповідне шасі «половинку» модуля корабельної установки вертикального пуску Mk 41. У корабельному варіанті такий модуль вміщує вісім ракет, а в наземному — лише чотири. Передбачене використання транспортно-пускових контейнерів (ТПК) чотирьох типів — Mk 14 mod 2 (для «Томагавків»), Mk 21 mod 3 (для ракет SM-6 Block I), Mk 21 mod 4 (для ракет SM-6 Block IА) і Mk 29 mod 1 (для ракет SM-6 Block IВ). Старт відбувається «гарячим» способом — з пуском двигуна ракети (стартового прискорювача) всередині ТПК.
— Чи є якісь особливості в компоновці та застосуванні цих установок і в чому вони конкретно полягають?
— Пускові установки (ПУ) і батарейний командний пункт (БКП) змонтовані на напівпричепах, що буксируються чотиривісними тягачами «Ошкош» М983А4 НЕМТТ. Тягачі є позадорожніми, але напівпричепи — ні, тож комплекс у цілому вийшов «дорожнім». Склад батареї детально не оголошувався, проте відомо, що в нього входять чотири пускові установки, один БКП, кілька транспортно-зарядних машин і «засоби забезпечення» (ймовірно, дизель-генератори).
Пуск із «Тифона», на відміну від «Грифона», здійснюється вертикально, а не похило. Ще одна відмінність — наявність тільки одного БКП на батарею. В комплексі «Грифон» батарея складалась із чотирьох ПУ і двох БКП, поділених на дві секції. Теоретично це забезпечувало більшу гнучкість застосування, але практично не мало жодного значення.
«Грифони» несли постійне бойове чергування в ангарах-сховищах (у Великій Британії, ФРН, Італії та Бельгії) і у разі тривоги мали здійснювати пуски просто з бази, одразу після виїзду з ангарів. Використовували вони тільки термоядерні боєголовки (W84 регульованої потужності — від 0,3 до 150 кВт), а дальність пуску сягала 2500 км. А ось «Тифон» навіть не розглядається як носій ядерної зброї.
— Яку позицію у бойових порядках визначили для «Тифонів» його замовники?
— Абревіатура MRC означає Mid-Range Capability — тобто «здатність середнього радіуса». «Тифон» має посісти місце між перспективними ракетними системами PrsM і LRHW. Перша з них — це замінник ATACMS, але удвічі легший, з дальністю пуску 500 км (а в перспективі — 650 і навіть 1000 км). Друга — це гіперзвукова ракета з дальністю пуску 2775 км.
Для «Тифона» дальність пуску окреслюється в 1000-1100 миль (приблизно 1600-1800 км), тобто він конкуруватиме з системою OpFires (дальність приблизно 1000 миль). Загальна кількість «Тифонів», що буде придбана для армії, поки не оголошувалась. Вважається, що вона може сягнути 15 батарей (5 трибатарейних дивізіонів).
— Андрію Івановичу, а що ви можете розповісти про самі ракети для цього комплексу?
— Одна з них — це КР «Томагавк» Block V, яка випускається у двох варіантах — протикорабельному Block Va і Block Vb, призначеному для ураження захищених наземних цілей. Ймовірно, армійці використовуватимуть саме другий варіант. 24 травня минулого року ВМС США проінформували про «історичний» контракт на «Томагавк» Block V. Історичний, бо вперше такі ракети замовлені не тільки для флоту, але й для Корпусу морської піхоти (КМП) і армії. Партія складається зі 154 КР — 70 для ВМС, 54 для КМП і 30 для армії. Поставки цієї партії мають завершитись у 2025 році. А 16 грудня замовили ще одну партію — 111 ракет (48 для флоту, 13 для КМП, 50 для армії).
З другим типом ракет все складніше. Річ у тім, що SM-6, вона ж — RІM-174, — це зенітна ракета, представник дуже великої родини ракет «Стандарт». Зараз у виробництві перебуває варіант SM-6 Block IА (RІM-174А). Він використовує корпус і двигуни (стартовий і маршовий) ракети SM-2ER Block IV (RIM-156A), але має нову систему наведення на кінцевому етапі — активну радіолокаційну, з антеною, схожою на ту, яка використовується в ракеті «повітря-повітря» AIM-120C AMRAAM.
ВМС США офіційно не подають дальність стрільби SM-6 Block IА, а для SM-2ER Block IV окреслюють цей параметр у дуже широких рамках — 100-200 морських миль (185-370 км). Для SM-6 Block IА «гуляє» цифра 460 км, але вона малоймовірна, враховуючи, що двигуни на цій ракеті аналогічні SM-2ER Block IV, а сама вона навіть трохи важча (1497 кг замість 1466). До того ж SM-6 Block IА шалено дорога — 14 млн доларів за одиницю (дорожча тільки протибалістична ракета SM-3 Block IІА — вона коштує понад 45 мільйонів! — Авт.). Для порівняння: ракети «Томагавк» Block V за грудневим контрактом купуються десь по 1,54 млн за штуку. Тобто SM-6 Block IА — це зброя, яка не може бути масовою.
Використання таких ракет для стрільби по наземних цілях теоретично можливе, але практично — безглузде. Так, вони мають малий підлітний час з огляду на високу надзвукову швидкість, але маса бойової частини — лише 63,5 кг. Словом, включення SM-6 в боєкомплект «Тифона» викликає більше запитань, ніж відповідей.
— А чи є якісь особливі вимоги до шасі, на яких монтується комплекс LRF?
— Я вже згадував, що «Томагавки» закупляються і для КМП. Морська піхота розвиває свій відповідник «Тифона» — комплекс із простенькою назвою LRF (Long-Range Fire). По суті, це та ж сама половинка від Mk 41, змонтована на напівпричепі. Ось тільки тягач — «морпіхівський», тривісний «Ошкош» MTVR Mk 31.
Паралельно американська промисловість готуватиме серійне виробництво нової техніки, і після 2023 року Пентагону передадуть такі батареї. Будівництво комплексів для п’яти дивізіонів займе ще кілька років, і після цього армія США отримає бажані можливості середньої дальності. Як бачимо, у США досить широким фронтом ведуться роботи зі створення наземних ракетних комплексів середньої дальності. Байден наздоганяє путіна!
Відео: Нова ера для крилатої ракети «Томагавк».
